Хто забуває уроки історії, приречений на їх повторення
Джордж Сантаяна, американський філософ і письменник іспанського походження

Жертвопринесення

3 лютого, 2018 - 12:39

У французького містика Анрі Мішо є вислів: «Бажано не подорожувати з мерцем»; його, як і в діаметрально протилежному роуд-муві Джима Джармуша Dead Man, можна було б зробити епіграфом «Вівсянок» російського режисера Олексія Федорченка. Адже герої саме це й роблять: вирушають у подорож з мерцем. Точніше, з померлою – дружиною одного з них. Історія зав’язується з тої миті, коли в директора паперово-целюлозного комбінату Мирона Козлова (Юрій Цурило) помирає дружина Тетяна (Юлія Ауг). Він хоче поховати її за звичаєм народу меря, до якого себе відносить. До речі, у фільмі підкреслено, що меря –  не народність, а швидше спільність світогляду; важливе зауваження, що вберігає сюжет від етнографічної рутини. Мирон пропонує поїхати разом з ним оповідачу – заводському фотографу й письменнику-початківцю Аїсту Сергеєву (Ігор Сергеєв). В останнього свій тягар: він не знає, про що писати, не знаходить своєї теми.

         З моменту початку подорожі й починається ритуал. Мирон і Аїст їдуть у певне сакральне місце - Мещьорську поросль на березі Оки. Вживають кодові слова на кшталт «веретениця» (тобто кохана), «дим» (звичай, згідно з яким прийнято пригадувати подробиці сексуального співжиття з померлим чи померлою). Небіжчицю, згідно зі звичаєм, треба обов’язково спалити й висипати попіл у ріку.

         Простір фільму утворено перетином кількох образних світів. По-перше, це Нея – бідне, маловиразне пострадянське містечко, а також комбінат у ньому, де працюють Мирон і Аїст. По-друге, це світ традиційної культури й природи, до якої ця культура тісно прив’язана. І, нарешті, третій пласт – сучасна цивілізація, мегаполіс, у якому герої ненадовго зупиняються на шляху додому. Візуально різниці між локаціями майже немає – це кіно неяскравих тонів, проте саме ця приглушеність, майстерно виконана оператором Михайлом Крічманом, відповідає стану героїв і служить ідеально стриманою декорацією для драми, створеної прямим зіткненням Еросу й Танатосу.

Найважливіший, звісно – аспект традиції. Сценарист «Вівсянок», російський письменник і поет Деніс Осокін, прекрасно знає культуру угро-фінських і поволзьких народів, зокрема, марійців, а також чувашів, мордви, башкирів, татар (сам він живе в Казані, столиці Татарстану). Спираючись на ці знання і взявши назву літописного народу, який дійсно жив і зник ще в Середньовіччя, він сконструював справжній мікрокосм меря - зі своєю мовою, піснями, і, головне, віруваннями. Меря, як і вищезгадані марійці – язичники (Аїст зауважує: «Статева розбещеність - вона в меря древня, майже язичницька, як обряд або звичай, а запитати, чому так - ніхто вже й не згадає»). Інакше кажучи, вони одухотворяють природу; ріка – наймогутніша в ієрархії стихій, а прийняти смерть від води означає набути безсмертя. Оповідач підтверджує: «Вода – суд найвищий»; в іншому місці додає: «Жіночі живі тіла – це теж річки, шкода, потонути в них не можна». Отже, коли герої приїздять у Поросль,  вони встають на порозі царства мертвих/безсмертних. Вони приносять жертву, яку неможливо не помітити. Боги позначають їх.

Логічно, що коли вони на зворотному шляху заходять до проституток, ті ставлять безпомилкове запитання: «Дружина померла?» В цьому епізоді Мирон і Аїст бачать вогні великого міста, але зі сторони, з великої відстані, без деталей, потоком електричних вогнів, як вечірній міраж. Вони туди не повернуться, вони не повернуться в Нею, бо вже належать іншому світу.

Над водою, на мосту, коли відбувається розмова про те, чого б хотіли подорожні – а хотіли б вони безсмертя – вівсянки замовкають, наче усвідомлюючи сказане. Птахи завжди були найближчими спільниками богів. Оповідача звати Аїст, дівоче прізвище Тетяни - Овсянкіна, і Мирон називав її Овсянка. Машина має впасти, мандри - завершитись утопленням. Бог ріки здійснює прохання.  Тож Мирон відправляється до свого кохання, а Аїст, нарешті знайшовши, про що писати, стає не тільки частиною, але й автором цієї сумної і прекрасної історії.

***

Вівсянки (2010, Росія, 75`), режисура: Олексій Федорченко, сценарій: Денис Осокін (автор повісті), оператор: Михайло Крічман, в ролях: Юрій Цурило, Ігор Сергєєв, Юлія Ауг, Віктор Сухоруков; виробництво: АпрельМІГпікчерс, Медіа Мир.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments