Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, мислитель, правозахисник,

Живий Майк Йогансен

12 серпня, 2019 - 12:36
ФОТО З САЙТУ ЛІТАКЦЕНТ

Доведеться розпочати із зізнання. Беручи в дорогу до Києва Майка Йогансена, я зовсім не знала хто він такий. Ні, не подумайте, я багато читала про Розстріляне Відродження, знаю імена і тексти наших 30-тих, а минулого року навіть здійснила своєрідне паломництво до харківського будинку Слово (про цю мандрівку — читайте тут). Проте якось поміж трагічних історій та дзвінких прізвищ я жодного разу не чула про Майка Йогансена. Тому в коротку мандрівку потягом я взяла із собою Йогансена, якого не знала.

Місяць перед тим я полювала на видання від Фабули - «Як будується оповідання» - виключно з бажання зануритися у механіку новелобудівництва. Короткий опис на котромусь із літсайтів переконав — треба брати, от я і купила, не розуміючи, що насправді придбала значно більшу історію. Перші слова «Переднього слова» видалися мені дивними, надмірними і я взялася шукати ім'я перекладача. Занурю вас до кінця у глибини мого невігластва, бо логічно припустила, що Йогансен — якийсь швед, чи, нехай, голландець, що його пафосно переклав на українську невмілий спеціяліст. Перегорнувши кілька сторінок імені перекладача я не знайшла, проте зустріла коротку довідку про самого автора. Талановитий український новеліст, поет, перекладач, жертва сталінського терору, представник українського Розстріляного Відродження, один із жильців сумнозвісного харківського будинку Слово, якого там і заарештували, а вбили у Києві, на Лук'янівці, в 1937 році, за день до 41 дня народження.

Далі я читала Йогансена уже інакше. Його мова — не дивний перекладацький кітч, а справжня наша, іще не винищена совітськими нормами. Його розум і гумор, стиль письма — сучасні до неймовірності. Його бажання навчити писати — сильне, а техніки вмілі. Він думає про мистецтво, говорить із читачем сміливо і саркастично, він вірить в радянську машину, хоча мені уже зрозуміло, що машина та нищитиме таких як він. Інтелектуалів, інакших, мандрівників, знавців мов, письменників, українців.

У автобіографії він пише про себе «Тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий. Палю люльку, маю прозоре серце і ясні очі. Я не ношу ніяких окулярів, ні ультрамаринових, ні кольору індійського індиго. Мій фах — грати у теніс, більярд і інше. Це інше і є те все, що останеться після мене, коли я, вмерши, не буду спроможний грати ні в теніс, ні в більярд».

Вірші й новели, повісті й репортажі створили відчуття живої Йогансенівської присутності, тому читати про його страту було по-людськи важко. Народився у Харкові, мав німецьке та славне козацьке коріння, закінчив історико-філологічний факультет Харківського імператорського університету, знав латину, грецьку, англійську, перший вірш написав німецькою, проте з 1918 року обрав українську за мову своєї творчості й життя. І перед розстрілом останні його слова були - "У царстві тіней буду розмовляти українською". А вбили письменника Йогансена за нібито націоналізм і тероризм. Адже він сміливо говорив, що «Остап Вишня – ніякий не терорист, що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії й Радянської влади».

Почитайте Йогансена, його повість «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швейцарію» чи дитячого «Кота Чудило», може його вірші, або «Оповідання про Майкла Паркера», або мандрівні репортажі й вас налякає те, наскільки він сучасний і живий. Хоча, так і має бути, бо сильні душі завжди переживають своїх катів.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ