Відмова від поступу
Чи варто вченим розраховувати на підтримку суспільства?
Легко і приємно бути науковим романтиком в епоху науково-технічної революції, індустріалізації і модерну, в суспільстві, де традиційними є повага до освіти і тяга до знань.
Скажеш, бувало, зневажливим тоном «я - фізик-теоретик», і тобі посміхаються дівчата, безкоштовно везуть кондуктори, а добрі тітки на базарі пригощають запашним насінням.
Але часи змінюються, і ці зміни ми помічаємо, як правило, тільки тоді, коли виявляємо, що в «новому чудовому світі» нам не залишилося звичного місця.
Це не погано і не добре, це властивість часів - змінюватися. А нашою властивістю є не бути готовим до власних змін.
Ось, років двадцять п'ять тому, пам'ятаю, повернулися ми із Зони. Після чергового етапу досліджень екологічних наслідків чорнобильської аварії. Заскочили, значить, в контору, злили дані на сервер. Та, який там сервер - суцільні сльози! Зараз у моєї доньки-другокласниці телефон потужніший за той «сервер»! Ну, запустили розрахунок карти забруднень, а самі пішли додому - митися, перевдягатися, спати.
І ось сидимо ми, значить, в кафе на Євбазі, відпочиваємо, мовчимо. Та й що казати - все вже переговорено. І Зона ж. Вона і тепер вражає. А тоді - ще «рудий ліс» стояв, могильники техніки, будинки як нові, порожні... Загалом кажучи, переповнює зона, дисциплінує думку і випалює емоції. Ось і сидимо мовчки, дивимося один на одного.
Підходить до нас мужичок, щось типу катала місцевий, каже, чого, хлопці, сидите? Хто, мовляв, такі невеселі? Ми теж, нехотя йому, - з роботи ми, - говоримо, - із зони, він ото - інженер, а я осьо фізик. Катала якось недобре пожвавився: а, фізик! - каже, - так це ви Чорнобиль придумали! ну так самі і розсьорбуйте тепер! Ми переглянулися від неприємної несподіванки, говоримо йому: йди-но ти, отець, звідси ... поки ми тебе радіоактивними руками того.. Ну, він пішов, а ми забули.
А потім, цілком очікувано, а тому абсолютно непомітно, настав час, коли рекетири і катали опинилися при владі, а ще трохи згодом їх вимели з політики демагоги і популісти. І тут виявилося, що просте нерозуміння ролі і значення науки - ще не найстрашніший виклик. Популісти принесли із собою заперечення науки як інструменту прогресу.
З прикладної точки зору, наукова діяльність спрямована на підвищення ефективності виробництва і продуктивності використання ресурсів. Це означає впровадження нових технологій, автоматизацію трудомістких виробництв, відмову від ресурсномістких та екологічно небезпечні технологій та інші очевидні речі. З одного боку, це безсумнівні переваги для національного розвитку, однак, все не так просто.
Впровадження досягнень науково-технічного прогресу, в свою чергу, вимагає зміни життєвого укладу цілих соціальних груп і класів. Власне, так і виглядає прогрес.
Але ж, з іншого боку, сотням тисяч ще вчора шанованих робітників доведеться сьогодні переучуватися на когось іншого, наприклад, співробітників сфери обслуговування. Що пов'язано як зі зміною соціального, так і економічного статусу.
І все через те, що якісь прости-господи вчені придумали кліматичні зміни і нову технологію видобутку нафти?! Такий прогрес нам не потрібен!
Власне, в цьому і полягає квінтесенція популізму - політики, яка сьогодні переможним маршем крокує планетою: політикам не потрібні факти, їм потрібна технологічна брехня, їм не потрібні прогнози, їм потрібні яскраві «сценарії».
Ну, і чому ми, вчені, повинні сьогодні сподіватися, що суспільство - фанатичні виборці політиків-популістів - підтримає нас в наших вимогах розвивати науку? Сьогоднішні популісти-недоучки не гребують спекулювати на боротьбі зі щепленнями, агротехнологіями, big data і повстанням кавоварок. Їм нічого не варто не тільки знищити науку, а й відкинути наше суспільство в позаминуле століття, прикриваючись фальшивими «традиційними цінностями».
Питання, звісно, не до суспільства – воно є достатньо різноманітним і цілком інертним. Питання в тому, яка соціальна група репрезентує сьогодні інтереси суспільства і через яких лідерів визначає політику розвитку держави. Ось з цим, схоже, проблеми.
З цієї ситуації є тільки один вихід - вчені повинні йти до людей і пояснювати що і навіщо вони роблять, і чому зміни неминучі. Що зміни – це і є життя, альтернатива яким - хаос і згасання.
Є звичайно, слабка надія, що здоровий глузд візьме гору, і знання та навички вчених будуть затребувані при системному соціально-економічному плануванні. Але тоді політтехнологіям більше не буде місця в управлінні. Навряд чи сьогодні наша політична еліта до цього готова.
Втім, інших політиків у нас для нас немає. Їх немає не тільки у нас, але і будь-де у світі, що наочно демонструють вибори в Європі і особливо в США. Та ми й самі охоче голосуємо за популістів.
Тому давайте, нарешті, працювати для людей, відмовившись від цехової зверхності, взаємних чвар, і подолавши закритість. Тоді бути науковим романтиком знову стане легко. Ну, або принаймні приємно.
