Хто поставить «мат» старій системі?

Володимир Полочанінов

18 листопада, 10:15

Адміністрація міністрів Яценюка проти Кабінету Президента Порошенка.

Ні, я нічого не переплутав, усе саме так. Це не скандал й не конфлікт між прем’єр-міністром і Президентом України, це не 2005 рік і це не Тимошенко проти Ющенка. Те, що зробив Яценюк своєю прес-конференцією сьогодні, треба розуміти чітко й однозначно — він хоче сісти в крісло в головному кабінеті на Банковій і чекати ще чотири з половиною роки він не збирається.

Ні, не тому, що він на прес-конференції наплював на всі можливі європейські й західні правила та традиції ведення переговорів усередині коаліції, а вчинив у найкращих традиціях будь-якого диктатора, не тому, що він «нарізав» завдання всім партіям, що входять до демократичної більшості, й визначив їхнє місце, не тому, що він сам вирішив, хто в цих партіях на що здатен, і навіть не тому, що вирішив замість головнокомандувача, кому відповідати за армію, а хто з підлеглих Президента тепер має бути підлеглим самого Яценюка. Я скажу більше, зовсім не для реформ, яких ми ніяк не діждемося й бачення яких у нього особисто як не було, так і немає. Усе простіше. Це єдиний кабінет у країні з кріслом, в якому він ще не сидів. Це і є мега-мета й завдання Яценюка.

На відміну від Порошенка, якому посада Президента, відверто кажучи, прийшла до рук волею долі, Яценюк мріяв про цю посаду з давніх часів, він хотів, він прагнув, він навіть безуспішно намагався, але рік тому сталася подія, яку він зрозумів і відчув однозначно, — якщо дуже хочеш, то можна не чекати. Йому до цієї мети залишився один крок, а зважаючи на те, що Янукович мав вертикаль на багато сильнішу й стабільнішу з усіх поглядів, ніж зараз є у Порошенка, й усе одно програв Майдану, немає сенсу чекати ще чотири роки, щоб цей крок зробити, й він пішов. Чому не влаштувати ще один Майдан, думки й бажання якого просто електризують щодня повітря як в АТО, серед хлопців, які готові битися, але розуміють, що тил у них не прикритий з усіх поглядів, так і в цивільному суспільстві, яке щодня й дедалі голосніше й голосніше говорить про те, що цілі Майдану не досягнуті: система влади не змінилася, корупція нікуди не поділася, змін ніяких немає, Європа все далі, а Москва все ближча. Народ готовий, йому треба лише показати, хто винен і що робити. У свідомості людей — традиційно винен Президент, свіжий ще у свідомості образ Віктора II Vulgarisa, і Яценюк дуже старанно й системно обслуговує в ЗМІ саме цей стереотип, незважаючи на те, що у нас вже ніби парламентсько-президентська республіка й уся відповідальність за стан справ у країні лежить на Кабінеті Міністрів України й особисто на прем’єр-міністрові, а Президент України зобов’язаний стежити за дотриманням законності й бути гарантом Конституції України. Задля справедливості, команда президента сама потрапила в цей капкан. Замість того, щоб узяти на себе підготовку нового основного закону — нової Конституції України, відповівши тим самим не лише на запит суспільства на нові «правила гри», а й виконуючи свою пряму обіцянку «жити по-новому» (дане під час виграної в один тур президентської кампанії), його команда навіщось полізла в економіку з «геніальною» стратегією Україна 2020, в якій було названо близько 60 окремих проектів і не названо ЖОДНОГО проектного менеджера. Далі більше — ми побачили, хто ці перспективні менеджери, з останніх призначень у АП, і тепер лише ідіот може повірити в те, що ці проекти можливо реалізувати. Команда президента успішно й ефективно перетягнула на себе зобов’язання КМУ і Яценюка, а з ними й високе звання камікадзе. Арсеній Петрович не розгубився й швидко осідлав процес «життя по-новому», перетворивши засідання уряду на прес конференції на тему, як він бачить цей світ і майбутнє України. Молодець, зорієнтувався, і якби не одне АЛЕ, то можна було б уже носити свічки під паркан на Банковій. Порошенко програв не на виборах до ВР, він програв Яценюку ще раніше, під час демаршу з відставкою. Яценюк показав слабкість Президента й одночасно продемонстрував народові України свою незамінність. Після першого пропущеного удару потрібен був другий, і він не забарився — самостійний похід на вибори. Яценюк не мусив домовлятися з Порошенком про спільну гру і про єдину команду, він зробив усе, щоб цього не сталося. Ще удар, і ось уже ПОП і однойменний блок у легкому нокдауні. Порошенко зміг піднятися й оговтатися від цього удару, зібравши найбільшу фракцію під свої прапори, але виграти відкритий бій він точно не зможе. Уже видно наступний і наступний ходи й удари, підніматися після яких йому буде складніше й складніше, а врешті-решт усе закінчиться нокаутом, і не через відведені конституцією п’ять «раундів», а набагато раніше. Може й біс з ним, зрештою, нам втрачати окрім часу майже нічого, і якщо Президент і його команда не справляються із завданням і не виконують обіцянки, то навіщо чекати, але все ще є це АЛЕ.

Це АЛЕ відоме не лише мені, а всім, хто стежив за кар’єрою Яценюка — він не здатен змінити систему тому, що сам її продукт, і вік його не має значення, оскільки половину свого життя він провів саме обслуговуючи цю систему! Уся його кар’єра — це і є результат роботи цієї системи, і якби він був іншим, він просто б у ній не піднявся! Система його відторгнула б, як відторгала сотні або тисячі людей, які намагаються її змінити.

Він не розміняв би з такою легкістю рідний «Фронт Змін» на можливість очолити те, проти чого він боровся, але те, що дозволило йому піднятися в ієрархії політичний діячів України минулого. Поки Тимошенко була у в’язниці, він успішно проміняв свою партію на вакантне місце лідера «Батьківщини» — партії, в якій усе від її керівника й до кінця він вважав неправильним, і тому почав свій власний проект. Диктатор Янукович просто хлопчик у своїх рішеннях з огляду на те, як приймалося рішення про ліквідацію «Фронту Змін». Тому і Яценюк і Турчинов — це люди минулого, яким не потрібні зміни й не потрібна конкуренція в політиці, їм потрібен НАЙГОЛОВНІШИЙ КАБІНЕТ і стілець у ньому не як інструмент, а як сама мета. Це їхні Альфа і Омега. Так вони звикли думати, так виховала їх система й такою є парадигма сучасної української влади. Це кінець? Усе пропало? Ні.

Порошенко може ще й мусить зіграти шаховий етюд, завдання якого виграти, поставивши мат старій системі. Виграти не лише й навіть не стільки йому, а виграти Україні, хоч би як пафосно це звучало, інакше іншого шансу у нас більше не буде, й це розуміємо ми всі. Є такий різновид шахового етюду — аристократ, це шахова композиція, в якій діють лише дві фігури (без пішаків). У випадку Президента це спікер ВРУ й Голова антикорупційного бюро.

Перший — спікер, має бути молодим, сучасним і обов’язково діяльним, але при цьому з хорошими завдатками дипломата, людиною, яка вміє знаходити компроміс. НЕ популістом, а, як говорять на заході, «дуером» і «кріертером» одночасно, що вміє мислити проектно і водночас здатен побудувати алгоритм досягнення мети й виконання завдання. Перебуваючи на чолі парламенту України, така людина має задати дуже потрібну нову рамку роботи ВРУ, а як наслідок — усієї вертикалі виконавчої влади, зорієнтувати й скоординувати роботу нормальних депутатів у напрямку змін принципів побудови й функціонування системи влади в країні, а не боротьби з наслідками її дебільного устрою. Парламент може й має конвертувати активність і поривання нових у ньому осіб і партій у конструктивне русло творіння (не імітації!!!) нової системи, оскільки часу на руйнування старої у нас уже немає. Це має бути нова для ВР людина, й місія Президента таку людину серед своїх знайти й дати їй повний карт-бланш на виконання такого роду завдання.

Другий — глава антикорупційного бюро, має бути людиною високих моральних принципів, безкомпромісною до злодіїв у владі й такою, що вміє думати, можливо, пройшла АТО, де дуже швидко оголяються нерви й терпимість до зради у владі стає нульовою. «Меч справедливості» в її руках має карати нещадно всіх, зокрема й передусім «своїх», які порушують закон, оскільки красти у держави під час війни — це не просто корупція, це державна зрада.

Ці дві людини, дві фігури зобов’язані будуть відновити довіру до Президента, до парламенту, до влади в цілому й повернути віру людей в успішну державу Україна. Жоден, навіть найгеніальніший і найідеальніший закон не буде сприйнятий суспільством і ним не виконуватиметься, якщо громадяни країни не мають довіри до влади й до тих, хто ці закони ухвалює. Необхідну довіру влада зараз може отримати лише й виключно завдяки своїй ефективності й справедливості. Інших варіантів особисто я не бачу, інакше знову хаос, знову смерть, холод і голод і 2020-й уже без Порошенка, без Яценюка й без України».

Джерело:  facebook