Криївка
Уявіть собі немолодого священика, який йде разом з сільськими людьми 8 кілометрів стрімкими гірськими стежками, щоб посвятити хрест на місці загибелі двох повстанців, а потім ще на гору,де у 1914 році загинули січові стрільці. Він править три короткі служби і проголошує дві проповіді, розповідаючи історії про УПА, які чув від своєї родини. Він застерігає парафіян не їхати на заробітки в Москву, аргументує це розповіддю про підступні методи ФСБ.
А тепер уявіть собі колишнього зв’язкового УПА, якому вже за вісімдесят, і який вперто долає дуже складний шлях, до вершини його вже несуть на руках. Він плаче, розповідаючи, як хтось з родичів доніс на повстанців,як ті прорвались з криївки і загинули вже пізніше. А двоє друзів затримались. Один одягав тяжкопораненого. Коли до криївки увірвались енкаведисти,хлопці підірвали себе гранатою. Через два тижні їх дозволили забрати до села поховати. Люди боялись, але кілька підлітків впросили чоловіка з підводою, склали останки загиблих у скриньки і привезли на цвинтар. Самі викопали яму і поховали.
Уявіть собі дорослих з того села і сусідніх сіл, дітей і собак, як вони йдуть лісом угору, по дорозі збираючи гриби,бо наші бойки ніколи не пропустять нагоди назбирати грибів. Як вони співають на горі гімн, а біля вогнища – місцеву повстанську пісню про трьох братів, яка закінчується куплетом:
І ми боротися будемо
Проти проклятих москалів.
І вічну славу збережемо
Про тих героїв, трьох братів.
І врешті кажуть задоволено: «Тепер уже все. Можна йти додому». До наступної Покрови.
Це все, що треба знати про святкування Дня захисника. Це вам не корпоративчики, де вітають всіх підряд, навіть тих,хто відкосив від мобілізації. І уявіть собі – жодного чиновника чи партійця. Кілька волонтерів і атошників, справжніх, а не ряджених.
Село Залокоть на Львівщині.
