Богорівна сила слова колись роз’єднала будівельників вавилонської башти, а колись об’єднала племена в нації, нації – в країни. Нині має об’єднати всіх, хто живе на Землі, в гармонійне людство. Нам випало жити на почату нової епохи земної цивілізації.
Гострота цієї хвилини полягає в небезпеці унеможливлення спокійної розмови про майбутнє брутальною лайкою гармат.
Не випадково Росія не називає правдивим словом те, що робить проти України.
Бо лише народи, явлені у слові,
Достойно можуть жити на землі.
Ми боремося не тільки за свій народ, свою країну. Ця війна – за віру в людство, за його здатність жити достойно величі природи, божественному дару життя. Певен: спасемо Україну – спасемо мир – це наше слово, проголошене всіма живими мовами, стане ключем, яким на довгі часи, а бодай назавжди, буде закріплено панівний статус мирного діалогу.
Пригадую безліч трактувань епізоду з військовим, який знепритомнів під час проходу на інавгураційну церемонію П.Порошенка, який уже Президентом щось спитав у того хлопця. Виявилося – йшлося про самопочуття. Солдат, який підмінив колегу, відповів: «Чудово».
Сьогодні цей знак розкрився однозначно й переконливо. Українська армія, яка ледь- ледь стояла на ногах, нині почувається ще не чудово, але набагато впевненіше.
І все ж таки нам терміново необхідно «розколихати вуха, що Україна загула, як дзвін».
Слово наше має стати набатом, який закликає зрозуміти поступ агресії як персональну загрозу життю кожної людини.
«У причаєній зівсюди небезпеці» – а сьогодні всі вже розуміють, що псевдомайданівців, засланих переселенців, ворогів, провокаторів серед нас сила-силенна, треба жити за законами воєнного часу. Все для фронту й усі для фронту – це не тільки вся можлива матеріальна допомога. Це ще й потужні «до щирості мости». У війни нема очей. І подвиг хлопця, за ціною життя, – це не додумане, не допрацьоване досвідченими, це безвідповідальність відповідальних.
Ще небезпечніше невдоволення, загострення протестних форм, які зарядом негативу зводять нанівець можливості громадянського суспільства, в якому глибина дискусії, наповнення діалогу мають вести до розумних рішень, до творіння нового, досконального, виробляти енергію продуктивного існування.
Тільки ворог міг придумати формулювання «податок на війну», нормальні люди промовляють: «внесок кожного на перемогу».
Війна продемонструвала нам потужність нашої самодостатності. Завжди вдячно пам’ятатимемо про допомогу. До речі, було б добре дізнатися про долю тих фінансів, які обіцяли нам дружні країни. І в параді до Дня Незалежності з їхніх прапорів навколо нашого зробити головну колону.
Гонор самодостатності дурня вивищує, розумного підносить до вершин успіху.
Не назвеш дурнями наших войовничих сусідів. Просто: «семья не без урода». Тому тепер із позиції самодостатності ми повинні достойно, мудро, знайти шляхи до діалогу, який і ворогові відкрив би розуміння планетарності формули: «Спасемо Україну – спасемо світ!»
Р.S. Прочитав написане і задумався: чого раптом так густо зацитувалася Ліна Костенко? Поезія підносить над чи відриває від реалій?
