Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Як "фактор Навального" став викликом Заходу

7 вересня, 2020 - 13:31

Те, що сталося з Олексієм Навальним, - трагедія для його родини і для його соратників. Це трагедія для Росії, в якій опонування владі загрожує втратою життя.

Сьогодні "Фактор Навального" став політичною подією, дозволивши не тільки переконатися в тому, що являє собою російська реальність, але й подивитися на західну політику.

Так що ж говорить "Фактор Навального" про Захід? З одного боку, принципи ліберальної спільноти і його обурення тим, як у Росії розправляються з опозиціонерами, штовхають західних лідерів до жорсткої реакції. Але, крім жорсткості риторики, вони нічого поки не можуть запропонувати.

Західна відповідь може бути чутливою тоді, коли вона буде колективною і коли вдарить по хворому. Тим часом домагатися одностайності в покаранні Росії доводиться болісно. Найголовніше: ліберальним демократіям бити не хочеться. Не тільки через страх відповідної російської реакції. Але і через побоювання, що російська конструкція почне розсипатися. І що тоді?

Ще важливіше інше. Ліберальна демократія не наважується зробити боляче Росії, бо Росія включена в західну економіку, а російська еліта інтегрована "в Захід". Російський правлячий клас сформував всередині Заходу захисний бар'єр у вигляді цілого шару, який обслуговує її потреби. Колишній німецький канцлер Шредер на побігеньках у "Роснефти" - тому приклад.

Ось і виходить, що західна відповідь Росії найчастіше виявляється мильною булькою. Привід для Москви повести плечима і посміхнутися.

Німеччина стала країною, яка більше за інших залучена в порятунок Навального й активніше за інших намагається змусити російську державу розслідувати замах на його вбивство.

Справа не тільки в прагненні Берліна відреагувати на використання в Росії забороненої хімічної зброї. Мабуть, є і приватне. Канцлер Ангела Меркель, вимагаючи від Москви розслідування, не може здатися. І тому, що не раз підтверджувала, що у неї є почуття і здатність до емпатії. І тому, що здатися означає провал на завершальному етапі її блискучої політичної кар'єри.

Відмова Москви від розслідування або його перетворення на цирк буде недооцінкою того факту, що Німеччина - це наддержава. До речі, набагато важливіша для долі Росії, ніж Америка. Це буде плювок у бік Європи, яку сьогодні представляє Німеччина як голова Ради ЄС. Тим часом "ефект бумеранга" в політиці давно відомий.

Берлін, намагаючись домогтися від Москви зрозумілої відповіді, пішов на безпрецедентний крок, висунувши Москві ультиматум: у вас кілька днів перед тим, як ми почнемо обговорювати санкції. "Н е змушуйте нас переглядати позицію щодо Північного потоку-2", - закликає глава німецького МЗС Гайко Маас, натякаючи на відмову від символу російсько-німецької "взаємозалежності".

Можна собі уявити німецьку дилему. Діалог із Росією і надія, що економічна взаємозалежність допоможе Росії міняти себе, є фактом німецької політичної ментальності. Але як цей факт примирити з принципами? Невже робити собі лоботомію?

Але головне: що робити, коли Москва просто не може провести реальне розслідування замаху на Навального. Якщо німці це розуміють, то виходить, що вони займаються скоріше самозаспокоєнням. Якщо не розуміють, вони невиправні ідеалісти.

Втім, складається враження, що німецьке суспільство тверезіє швидше, ніж його еліта у своїх надіях щодо Москви. Ще до історії з Навальний негативно до Росії ставилися 51% німців на сході Німеччини і 60% німців на заході Німеччини. У 61% німців Путін не викликав довіри. Берлінський пацієнт вже точно змусить кандидатів у нові німецькі лідери не виглядати русофілами.

"Фактор Навального" підірвав зусилля західних прихильників співпраці з Москвою. Так, ініціатива Макрона про зближення з Росією вже викликає сумніви в можливості її реалізації. Якщо пропозицію Путіна скликати саміт "ядерної п'ятірки" буде реалізовано, буде важко уникнути питання про Навального.

Доведеться остаточно жертвувати своєю репутацією тим, хто пов'язав себе з Москвою. У Німеччині все голосніше вимоги, щоб Герхард Шредер пішов зі свого поста глави ради директорів "Роснефти". Не піде - закриє кришку політичної труни. Хоча йому, мабуть, все одно.

В Америці прокинувся Трамп, який уникає говорити погано про Москву. Трамп змушений сказати своє "Як недобре!" щодо замаху на Навального. Адже інакше демократи скористаються його мовчанням і ще голосніше затрублять про його симпатії до Кремля. Так що Навальний включився в американську виборчу боротьбу. А оскільки тільки 18% американців відчувають позитивні почуття до Росії, Трампу доводиться віддати данину панівним настроям.

Берлінський пацієнт плюс бунтівна Білорусь, втихомирювати яку допомагає Москва, - все це не дає можливості втомленій ліберальній демократії продовжувати дрімати.

Але Захід так і не може зрозуміти, як йому реагувати на гопництво ядерної держави. Особливо коли виникає загроза, що лякає більше, - Китай. Саме остання загроза змушує Захід переконувати себе: росіяни не такі жахливі; ми можемо їм багато чого пробачити.

Ще краще зустріти нову напасть разом із Росією, якою б вона не була.

Все мине і все забудеться, думають скептики. Дійсно, все минає. Але пам'ять разом з огидою і жахом перед скоєним залишається. Рано чи пізно ця пам'ять стане фактором реальної політики.

А поки "Фактор Навального" залишається викликом для західного світу, на який цей світ намагається знайти відповідь. Намагається - і поки не може. Але вже розуміє, що відповідь йому потрібна хоча б для самоповаги.

Новини партнерів