Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

Арабська весна 2.0

18 квітня, 2019 - 19:27

У лихоманці другого туру президентських виборів ми якось пропустили дуже важливі події в навколишньому просторі. В арабському світі завершилася ціла епоха. У Судані повалений останній довгожитель серед правителів-немонархів. Омар аль-Башир керував країною майже 30 років. До ювілею правління йому не вистачило всього двох з половиною місяців.

За 10 днів до цього в Алжирі закінчилася епоха 82-річного президента Абдель Азіза Бутефліки. До цього пішли президент Єгипту Хосні Мубарак і трагічно, як особисто для нього лідер Лівії Муамар Каддафі.

Відхід суданського президента аль-Башира не означає зміни режиму. Владу в країні взяли військові - колишні соратники президента. І це - характерна риса багатьох переворотів та революцій не тільки в арабському, але і в мусульманському світі. Військові фактично перехопили ініціативу у цивільної опозиції, яка протягом чотирьох місяців виводила на вулиці тисячі людей, вимагаючи змін.

Наближені до влади в різних країнах зробили висновки з подій першої арабської весни і не хочуть віддавати владу комусь і відпускати її на волю хвиль. Тому і вирішили самі не просто брати участь, але управляти революційним протестом. Традиційні арабські перевороти XX століття трансформувалися і сформували нову систему зміни влади в регіоні.

Автократичні режими можна класифікувати за простою ознакою: вдалі і невдалі. Причому час існування останніх не має принципового значення. Воно може бути відносно коротким і досить довгим.

В Алжирі військові і чиновники створили життєздатний режим, що дозволило їм досить довго терпіти і навіть не брати до уваги витівки і вимоги авторитарного правителя Бутефліка, який все більш впадає в маразм. Його вирішили замінити через повну зношеність як в прямому, так і в переносному сенсі. До того ж тільки таким способом можна було хоч якось заспокоїти протестуючі маси. Сподвижники Бутуфлікі довго вагалися і не могли зробити рішучі дії з побоювань розхитати режим настільки, що його довелося б рятувати як в Єгипті.

У Судані в цілому повторилося приблизно те ж саме. З одною зовнішньою відмінністю. Омар аль-Башир виглядав цілком адекватно і тому його усунення виглядало як акт революції, що відбулась. Насправді нічого революційного в цьому немає, тому що поки заміни чисто зовнішні і громадянська опозиція не згортає протестні акції.

Правління в Судані аль-Башира ознаменувалось відокремленням Південного Судану і фактичним геноцидом темношкірого населення в Дарфурес, жертвами якого стали сотні тисяч людей. Аль-Башир, жартуючи, радив Міжнародному кримінальному суду з'їсти виданий ордер на його арешт. Проте, за час його правління навіть привілейованій частині населення, арабам-бедуїнам діставалося чимало і жилося дуже несолодко. Військова верхівка через якийсь час зрозуміла, що протести цивільних можуть увійти в резонанс з невдоволенням частини військових і тоді події набудуть некерований характер. Ось чому вони вважали за краще старого правителя заарештувати, але зберегти йому життя і не видавати міжнародному суду.

Треба сказати, що транзит авторитарної влади може відбуватися не тільки способом на кшталт арабської весни. У Казахстані багаторічний правитель Нурсултан Назарбаєв сам почав задуманий плавний перехід влади. Не без інтриги, тому що в черговий раз призначені дострокові вибори поки не виявляють фаворита. Чи то нинішній президент Токаєв, чи старша дочка єлбаси Даріга Назарбаєва. Тобто авторитарні режими можуть використовувати різні способи транзиту влади і заміни постарілих правителів.

Політично алжирські і суданські зміни змушують в багатьох столицях серйозно поламати голову. У другому випадку набагато більше. Аль-Башир проводив відверто проросійську політику. Навіть обіцяв Москві військово-морську базу на березі Червоного моря, але потім передумав.

У той же час Хартум став серйозним замовником російської зброї. За неофіційними даними, з початку 2000-х в Судан з Росії було поставлено бронетранспортери БТР-80 і БТР-80А, понад 150 танків Т-72Б2, не менше 24 бойових вертольотів Мі-24 та 18 транспортних вертольотів Мі-8МТ, а також кілька десятків винищувачів МіГ-29СЕ. У 2011 році Україна поставила винищувачі МіГ-29, а в 2013 році Білорусь - 12 фронтових бомбардувальників Су-24М і близько 25 штурмовиків Су-25. Були здійснені закупівлі й китайської авіатехніки. У 2017 році ВПС Судану отримали шість навчально-бойових літаків FTC-2000.

Незважаючи на заяви про готовність придбати новітні російські винищувачі Су-30СМЕ або Су-35Е, останнім часом обговорювалися в основному питання обслуговування і модернізації радянської та російської техніки, яка знаходиться на озброєнні суданської армії. Бажання переозброїти свою армію впирається в жорсткі фінансові рамки, які не дозволяють проводити закупівлі нової техніки.

При цьому Судан багатий на корисні копалини, хоча після відділення Південного Судану 75% родовищ нафти було втрачено, тим не менше 0,5 млн. барелів на день йде на експорт. Крім того, в рік добувається більше 100 т золота. По експорту цього дорогоцінного металу Судан займає третє місце в Африці після ПАР і Гани. У той же час 40% населення живе за межею бідності. Їх дохід менше $ 1,25 в день.

Саме видобуток жовтого дорогоцінного металу притягує російських діячів. У квітні 2013 року спільне російсько-суданське підприємство Kush for Exploration and Production отримало ліцензію на золотовидобування в штаті Червоне море і Ніл. Через два роки запустило фабрику потужністю 150 тис. тонн руди на рік. У середини 2015 року міністр мінеральних ресурсів Судану Ахмад Мохаммад аль-Карурі повідомив, що російська компанія Siberian for Mining розвідала запаси золота в обсязі близько 46 тис. т. Ринкова ціна цього золота оцінювалася в $ 298 млрд. Керівник Siberian for Mining Володимир Жуков тоді ж заявив про плани будівництва великого заводу на півночі Судану з переробки видобутого золота з обсягом інвестицій € 240 млн., хоча проект реалізований не був і в кінці 2017 року в компанії була відкликана ліцензія на видобуток.

У березні 2017 року компанія «Акрополь Груп» колишнього сенатора від Інгушетії Ахмета Паланкоева підписала з суданським урядом концесійну угоду на золотовидобування. Різні джерела також стверджували про інтерес до видобутку золота в Судані структур, близьких до бізнесмена Євгена Пригожина, з чиїм ім'ям також пов'язують діяльність ПВК «Вагнер».

На початку січня 2019 року британська газета The Times з посиланням на опозицію Судану повідомила, що в Хартумі помічені російськомовні найманці, які виступають на стороні влади. За даними газети, це були представники ПВК «Вагнер».

У Москві розглядають Судан як плацдарм проникнення в екваторіальну частину Африки. Зокрема, в Чад і до Центральноафриканської республіки. Тут Кремль стикається безпосередньо з Парижем, який розглядає цю частину континенту як свій arri?re-cour - задній двір. Ці протиріччя не слід недооцінювати. Певною мірою активність Парижа на українському напрямку в вигляді прийому двох кандидатів в президенти перед другим туром не в останню чергу пов'язана з африканським протистоянням з Москвою.

Занурення в Судан Кремль розглядає в зв'язці з подіями в Лівії. Наступ армії Хафтара на столицю Тріполі проходить при щільній допомозі Росії, Єгипту і ОАЕ. Геополітично закріплення в Судані і Лівії обіцяє Путіну виконання давнього плану Сталіна по виходу до Африки.

У той же час це розтягування Москви на Дамаск, Хартум і Тріполі-Бенгазі. Відповідно на Крим і Донбас, на другий особливо, уваги буде менше. Хоча це анітрохи не наближає рішення такого важливого для нас питання.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ