Азовська пастка
Спираючись на підписаний Україною договір 2003 р., російські кораблі можуть підходити до Маріуполя і Бердянська на відстань 50 - 100 метрів
У світовій пресі в контексті нинішніх подій, пов’язаних з фактичним оточенням України російськими військами, поширюються щонайменше 18 сценаріїв імовірного нападу Росії на Україну. Звісно, всі 18 сценаріїв – з урахуванням міри вірогідності їхнього втілення чи без нього – ми розглядати не можемо. Проте і відмовлятися від їх розгляду під приводом того, що, мовляв, Росія начебто зараз стишила свої агресивні дії, навряд чи варто. Адже агресивна сутність імперії Кремля не змінилася і невідомо чи зміниться навіть у разі заміни господаря цього центру новітнього російського самодержавства.
А тому візьмемо один з цих сценаріїв, що стосується південно-східного напрямку. Йдеться про Азовське море, що за ці роки внаслідок величезної переваги Росії в акваторії Азовського моря фактично стало внутрішньою російською водоймою. Тут йдеться не лише про ті кораблі, що РФ мала на цьому театрі можливих бойових дій раніше, а й про ті, що були перекинуті сюди (переважно класу «корвет») зі складу Каспійської військової флотилії. На жаль, нічого суттєвого Україна поки що протиставити не може цій у порівнянні з українськими силами армаді. Отже, РФ контролює все судноплавство в регіоні, українські порти Маріуполь і Бердянськ, не кажучи вже про цілковитий контроль Керченської протоки. Атака на північне українське узбережжя може поставити Україну в дуже важке становище, полегшивши РФ та її найманцям захоплення Маріуполя і марш-кидок до Перекопа для створення сухопутного сполучення з анексованим Кримом.
Це стало відомо не сьогодні, це було відомо давно, ба більше, є очевидним. Однак за 8 років війни Україна не розв’язала цю проблему. А є ще проблеми юридично-дипломатичного характеру. Під час кризи навколо острова Тузла (в тій-таки Керченській протоці), попри те що в цілому Україна зуміла відстояти свою цілісність, РФ нав’язала нашій країні надзвичайно невигідну та небезпечну угоду про статус Азовського моря. Воно стало внутрішнім морем двох країн – України та Росії. Зникло поняття територіальних вод. А це означає, що російські військові кораблі мають право безперешкодно плавати скрізь від Азова і Таганрога до Бердянська і Маріуполя, нічого не порушуючи. Звісно, українські кораблі мають таке ж право, але…
Ми знаємо це «але» добре. Якщо український корабель з’явиться на траверсі будь-якої російської приморської території, він буде захоплений чи навіть знищений. І на всі договірні зобов’язання РФ начхати. Ми все це вже бачили під час спроби українських кораблів пройти Керченською протокою з українського порту Одеса до українського порту Маріуполь.
Спираючись на підписаний Україною договір, російські кораблі можуть підходити до Маріуполя і Бердянська на відстань 50 - 100 метрів, нічого формально не порушуючи. Фактично вони є порушниками українського кордону, а юридично – ні.
І лише тоді, коли російські морські піхотинці почнуть стрибати з облавку БДБ (швидкісна десантна баржа) на український берег, лише тоді по них можна буде стріляти. Але тоді вже може бути пізно…
Дивно, але цей очевидно небезпечний для України договір з впертістю, гідною кращого застосування, захищала ексзаступниця міністра закордонних справ Лана Зеркаль. Вона дуже добре себе проявила під час судових процесів у міжнародних судах проти російського «Газпрому». Однак її відданість цьому недолугому (і це дуже м’яко сказано) договору залишається загадкою.
Вона стверджувала, що відмова від цього договору призведе до того, що РФ почне висувати територіальні претензії до України. Які територіальні претензії, якщо РФ без будь-яких претензій захопила Крим, частину Донбасу й прагне захопити ще?
Коли триває війна… На жаль, не тільки частина пересічних громадян, а й політична і юридична еліта не помітили, що в Україні триває війна. За цей час парламент міг не один раз зібратися і скасувати недолугі закони, що заважають українцям захищати свою країну. Але, здається, що цей Азовський договір у нас геть забули. РФ нагадає, коли їй це виявиться потрібно, як не раз уже було… Шкода, що держава Україна сама заганяє себе в пастки, з яких потім надзвичайно важко рятуватися. І вище йшлося лише про одну з них.
