Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Де «зрада» зарита

«27.09.-03.10.2019»
3 жовтня, 2019 - 17:08

20 грудня 1990 року з трибуни IV З’їзду народних депутатів СРСР міністр закордонних справ СРСР Едуард Шеварднадзе попередив про загрозу диктатури, що насувається, підкріпивши свій виступ заявою про відставку. Нагадаю, дев’ятьма місяцями пізніше в серпні 1991 стався путч, і тоді лише повна деградація радянської партійно-бюрократичної системи (що проявилася в недієздатності головних путчистів) перешкодила згортанню демократичних реформ і реанімації трупа СРСР. Відставка Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Данилюка була обставлена менш емоційно, але озвучені ним у інтерв’ю ВВС лише злегка завуальовані попередження не менш серйозні. І як у грудні 1990-го, так і сьогодні спостерігаємо чергові, я вже збився з ліку, скільки їх було при Порошенкові, Мінської «зради», їх мало хто почув. Попри те що Данилюк заговорив про це не перший, на тлі інформаційного цунамі довкола «формули Штайнмайєра», ще менше хто зрозумів, взагалі про що він.

Поки всі чекають «зради» зі сходу, екссекретар РНБО  попередив, що головна, справжня загроза підкрадається зовсім з іншого боку. Як і всі попередні, нові підписані в Мінську угоди передбачають проведення місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу виключно в рамках українського законодавства і за стандартами, прийнятими ОБСЄ (виведення військ і роззброєння бойовиків, свобода совісті і слова, не кажучи вже про контроль над кордоном, якщо не українськими прикордонниками, то миротворцями ООН або хоч би спостерігачами ОБСЄ). В офіційно оформленій у Мінську «Особливій думці», а пізніше і в чисельних заявах та інтерв’ю, російські маріонетки з самопроголошених «республік» вже заявили, що не виконуватимуть цих вимог. — Провести вибори, які б визнали відповідними до міжнародних стандартів, не можуть навіть у Росії, що вже казати про «Д/ЛНР». А отже, що б ми знову не підписали в Мінську, насправді, про реінтеграцію терористичних анклавів до складу України на цих умовах, можна хіба що продовжувати без кінця говорити.

Кремль продовжуватиме намагатися залишити нас за столом переговорів наодинці з представниками самопроголошених «республік» — до нескінченності обговорювати умови, на яких терористи буцімто погодяться повернутися до України, аби де-юре перетворити свою агресію на Донбасі на маски-шоу під назвою «внутрішньоукраїнський конфлікт», у якому вони тоді зможуть виступати як у Грузії, в статусі нібито «миротворця». Україна вимагатиме чергової зустрічі в «нормандському форматі», аби знову поставити перед Росією вимогу не лише виведення військ, але й контролю над кордоном — безпосередньо українським, під прапором ООН або ОБСЄ (не кажучи вже про те, а хто оплачуватиме більш ніж п’ятирічний російський кривавий банкет). І тут Кремль, що раніше ставив підписання «формули Штайнмайєра» як умову подібної зустрічі, після підписання її Кучмою вже висуває нові умови. Все це було потрібно Зеленському не для здачі України, але аби продемонструвати своїм виборцям, а також західним союзникам-миротворцям, мовляв, даруйте, зробив для світу все що міг.

У чому я, і лише в цьому, погоджуся з протестувальниками в ці дні на Майдані і під Офісом Президента, є величезні цілком обгрунтовані сумніви, чи зможе команда нинішнього президента, як його попередник, зіграти цю дуже складну п’єсу. Особливо, враховуючи, що більшість її членів, як і сам нинішній президент, мають досвід виконання хіба що «Чижика-пижика», і тільки... гм... зовсім не пальцем. Але ті ж самі ризики із «зеленою командою» існують не лише в зовнішній політиці, вони буквальне у всьому. Як зі званням «Заслужений юрист України» Богдан, якщо у кого з них і були досі «заслуги», то суто як шлейф програних від імені держави олігархам (частіше одному конкретному олігархові, і про нього нижче) справ. І зараз, під шумок другорядного з точки зору справжніх завдань, що стоять перед ними, мінського скандалу, вони продовжують робити саме те, заради чого і були влаштовані на свої ключові місця.

Не через Мінськ, не через нібито здачу інтересів України підписанням «формули Штайнмаєра», на відміну від нас, глава РНБО, що володіє доступом до всієї інформації, пішов зі своєї посади через те, що глава Офіса Президента продовжує робити те, за що він отримав своє почесне звання, — служити не Президентові, не Україні, а олігархові Ігорю Коломойському. Договорняки з олігархами на Банковій не є новиною, але вперше такі піддавки — денаціоналізація «Приватбанку»         — можуть нанести Україні справді смертельного удару. Адже вона означає припинення всіх програм МВФ і Світового банку, і це коли ми ще не пройшли пік виплат за минулими боргами.

Заграючи з Трампом на межі фолу, Зеленський вже ледве не поставив на грань розриву наші партнерські стосунки з Євросоюзом, а також з обома партіями в Сенаті і Конгресі США, що підтримували нас досі (я вже мовчу про імідж нашої країни). Тепер і за заявою екссекретаря РНБО Данилюка, очікуваний командою президента «компроміс» з Коломойським готує в найближчому майбутньому економічну ізоляцію України. Великі інвестори через рекет силовиків, через постійні зміни в законодавстві вже втекли з України. Нагадаю, та ж американська корпорація «Філіп Моріс», за яку взялися після «Арселора», за даними ГФС за 2018 рік це п’яте місце в ТОП-10 найбільших платників податків у країні. Розрив співпраці зі Світовим банком і МВФ, а також неминучий дефолт загрожують перетворити струмочок на потік, осушити резерви стійкості економіки до самого дна.

Якщо багатомільярдну «компенсацію» авіакомпанії Коломойського пільги (що грабують українського виробника) за тарифами на електроенергію його феросплавним заводам плюс початок ним імпорту електроенергії з Росії ще можна сподіватися компенсувати, обібравши до нитки ФОПи, діру в бюджеті від масового відходу з українського ринку десятків крупних компаній вже нічим буде прикрити. І ось тоді, оголосивши дефолт по боргах, уторованим восени і взимку 2013 року (на той час ще президентом Януковичем) шляхом Зеленському залишиться хіба що вирушити з гастролями до Росії. — За обіцянку декількох срібних мільярдів кредиту продавати Україну Кремлю. Ось тільки навряд чи він і там що-небудь від Путіна отримає. Керована некомпетентними лідерами, розпорошена протестами зсередини, з занепалою економікою — саме така Україна сьогодні і потрібна Кремлю.

Не про здачу України безпосередньо в Мінську, але про загрозу економічного краху і капітуляції перед Росією як неминучого наслідку дій як мінімум деяких ключових членів команди Зеленського на користь олігарха Коломойського — ось про що хотів попередити українців уже колишній керівник Ради національної безпеки і оборони України Олександр Данилюк.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ