Нація без державности є покалічений людський колективний організм.
Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний і державний діяч. Перший голова Директорії УНР

Держава-заручник!

Чому на 30 році відновлення Незалежності Україна дійшла до «какістократії»?
12 травня, 2021 - 19:17

При Радянському Союзі ми жили в парадигмі понять, характерних для того часу і  тієї суспільної ідеології  — соціалізм, комунізм — світле майбутнє всього людства, загниваючий капіталізм, СРСР — оплот миру і надія всього прогресивного людства тощо. Вони безболісно зникли  разом з їх політичними носіями, так як  не знаходили підтвердження в практиці. 

Змінились часи, змінилась ситуація і на сьогодні в незалежній Україні ми оперуємо іншими стандартними поняттями — Конституція, демократія, права людини, справедливість, олігархат, корупція,ринок, незалежність суддів, Європейський Союз, НАТО, війна з Росією тощо.

Наскільки весь цей набір понять відповідає практиці суспільного життя, наскільки він допомагає зрозуміти події навколо нас і передбачати їх розвиток? Досить привести статтю № 1 Конституції : « Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Що тут підтверджується повсякденною практикою? 

Є безліч теорій, які намагаються пояснити цей світ. Багато з них удостоєні Нобелівських премій. Але всі вони базуються на досвіді класичних демократичних країн, країн розвинутого капіталізму. Наші доброзичливці намагаються ознайомити нас з ними — проводяться конференції, форуми, «круглі столи»  тощо; багато з них працювали радниками наших Президентів, прем’єр-міністрів, Кабміну в цілому. Результат, в цілому, невтішній —  Україна залишається найбіднішою країною Європи і не спостерігається стабільної динаміки зміни цього тренду.

Чому так? Критерієм істини є практика. Практику ми змінити поки що не в змозі. І якщо вона не підтверджує дієвість рекомендованих нам теорій, поглядів, рекомендацій, то потрібно шукати ті теоретичні конструкції, які б найбільш адекватно пояснювали  українську дійсність.  Ми звикли до тези, що Україна — це Європа.  Але в якій мірі? Частина теперішньої України були в складі Речі Посполитої, європейської країни;  частина — в складі Великого Князівства Литовського, теж європейської країни; частина — в складі Австро -Угорщини.   Після їх приєднання до Радянського Союзу радянській владі  досить швидко вдалося «вибити» з населення цих територій згадки про перебування в складі європейських країн. Хто не піддавався — висилали в Сибір.  І на всій території радянської імперії запанувала не тільки єдина ідеологія — марксизм -ленінізм, але й її приховувана політекономічна сутність — азіатський спосіб виробництва — теорія, яку висунув К. Маркс. Коротка суть: джерелом багатства є не виробництво (промислове, сільськогосподарське), а державний бюджет; тому головним пануючим класом — є чиновник, який ним розпоряджається. Цей спосіб виробництва панує у нас і сьогодні. Невизнання цієї теорії стосовно Радянського Союзу в цілому, і України зокрема, звужує пошук теорій, адекватних реальній історії країни, а також реальних причин наших негараздів.  Як варіант доцільно познайомитись з концепцією какістократії.                                                                     

Згідно Вікіпедії, какістократія (какісто — найгірше) — це система управління, яка перебуває в ведені найгірших, найменш кваліфікованих, або найнедобросовістних  громадян. Вона є протилежною аристократії, владі кращих. Вперше вона була згадана в  XVII  столітті в Оксфорді. Довгий час це поняття не  знаходило широкого вжитку. Бурхливий розвиток капіталізму потребував не найгірших, а найбільш креативних, здібних людей. Лише на початку ХХІ століття, коли капіталізм зазнав перших цивілізаційних викликів, про нього згадали. Спочатку стосовно Р. Рейгана, а особливо — після  перемоги Д. Трампа. Саме терміном «какістократія» описувалась його перемога. Особливістю какістократії в розвинених  країнах  є її тимчасовість: вона виникає на хвилі популізму. Його поширення у світі сприяє пожвавленню інтересу до такої форми правління.  Навіть у Франції з’явився відкритий лист військових до уряду, в якому вони  попереджають про загрозу громадянської війни і про необхідність нових підходів до управління державою.  

Одна з звичних для нас парадигм — «Україна — це Європа». Воно то так. Але наші політики і політологи начисто забувають нагадувати, що становлення західних націй і становлення української нації відбувалось в абсолютно різних історичних умовах. І ця специфіка призвела до становлення відсутніх на Заході форм управління суспільством. В Україні  на протязі сотень років  нашого існування реально існує какістократія, хоча про такий аспект і не люблять говорити.  Її існування базується на послідовній політиці меритоциду — методичне знищення кращих. Така політика широко практикувалась щодо українства в рамках Російської імперії, а, особливо, за часів Радянського Союзу. Знищення української аристократії, Розстріляне Українське Відродження — характерні приклади. Винищення кращих мало наслідком те, що Україна прийшла до незалежності без національної еліти. Це не означає, що їх немає взагалі. За часів В. Ющенко 500 українців, які закінчували магістратуру в західних вузах, звернулись з листом до Президента: пропонували використати їх знання на будь-яких посадах на користь України. Відповіді не було. Генерал армії, бувший голова Служби зовнішньої розвідки України М. Маломуж розповів, що вони підготували список з 300 чоловік на всі ключові посади в країні. Передали його Л. Кучмі. Без відповіді. Оновлений список передали В. Зеленському. Поки що теж без відповіді. А впливових політичних сил, які б взяли на себе відповідальність за майбутнє країни (і які б мали його бачення) не було і немає.  Тому до влади, до управління державою приходять випадкові люди (а в дійсності заради задоволення власних інтересів). Таких у теперішній Верховній Раді 90% (Віталій Бала, 30..04.2021 р.). Найбільш надійним механізмом їх приходу до влади є корупція. Зрозуміло, що така система управління вигідна країні -окупанту: для чого йому розумні і здібні серед тих, кого вони планують поневолювати і «доїти». І ми маємо владу гірших, бо кращих не допускають. . Тут збігаються інтереси зовнішніх і внутрішніх («п’ята колона») ворогів. Доречно згадати слова Ліни Костенко: «Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів...» Кожен день дає нам приклади діяльності представників діючої какістократії. На сьогодні це — одні, на завтра — інші.  Один з характерних на сьогодні прикладів. Іллю Ківу запитали — для чого йому наукова ступінь? Він відповів : щоб в майбутньому керувати цією державою. Це ж якою має бути  якість держави, її народу, щоб такі люди планували нею керувати? «Україна глупіє. Це позначається на якості провладної верстви та її рішень, на якості життя, на шансах вилізти з цього болота» (Леонід Швець, 30.04.2021 р.).  Це підтверджує О. Сугоняко, голова Асоциації українських банків: «країна знаходиться у коматозному стані у всіх базових сферах її життєдіяльності..., стан свідомості української людності... породили таку руйнівну систему влади». Чи можливо вирватися з цього замкнутого кола?

В рамках самої системи — ні. Український народ ніколи не довіряв владі, але завжди знаходив можливості пристосуватись до неї. Майже 2,5 тис українців задекларували дохід у понад мільйон гривен, половина з них — у Києві. Тобто, попри  характер влади люди працюють і заробляють.  Нещодавно на пенсію вийшла суддя Великої палати Верховного Суду Ірина Саприкіна. Її пенсія — 275 000 грн з щорічним підвищенням. Вже цього року всі судді отримали понад 9 000 грн  до існуючих пенсій. Чи можуть вони бути зацікавленими в зміні системи, яка їх так гарно годує? Суспільство все більше розшаровується. Конституція, вибори не в змозі щось кардинально змінити — вони самі є елементами цієї системи.  

То де ж вихід? В одній з українських газет з’явився допис під назвою — «Потрібен Президент — камікадзе». Або, більш м’яко, як я наголошував не один раз, — жорстка президентська влада.  Але Президент повинен бути не з вулиці, не з шоу-бізнесу, а з середовища політиків, професіоналів — управлінців. Разом з пропонованими 300 «спартанцями» і при довірі народу до влади за декілька років вони могли б витягнути Україну з того непривабливого стану, в якому вона знаходиться.  А тоді вже можна буде вибудовувати звичну для класичних демократій систему влади.

Газета: 
Новини партнерів