Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Дещо про французькі протести та помилкові приводи для подиву

10 грудня, 2018 - 18:28

Штучних революцій - не буває. Не можна просто так взяти, і «зробити революцію». Щоб ще вчора - повна симфонія, благоліпність і впевнений крок разом нелегким шляхом у світле майбутнє, а сьогодні - бац! - Тахрір, Майдан і вчорашній всенародно улюблений лідер зі стовідсотковим рейтингом в торговому холодильнику. Так не буває - нагадаю тим, хто раптом забув власний досвід.

Будь-який по-справжньому масовий, системний і довгостроковий протест завжди має потужні і системні внутрішні політичні, економічні, соціальні або цивільні причини і рушії. Довгострокова помилкова політика уряду, яка повторює і накопичує помилки в системі управління державою і вирішенні соціальних протиріч - ось єдина рушійна сила революцій. Що б не говорили з цього приводу авторитетні прихильники конспірологічних теорій «пломбованих вагонів» з найближчої рюмочної або колишні прем'єр-міністри зі своїх підмосковних резиденцій.

Втім, це не означає, що не можна втрутитися в існуючий протест. Зрозуміло, можна, і завжди знаходяться охочі це зробити. Як мінімум, за допомогою спеціально підготовлених - ідеологічно, організаційно і тактично - радикальних груп можна вплинути на розподіл інтенсивності насильства поточного протесту. Щось схоже ми спостерігали під час початку війни на Донбасі, коли закинуті ззовні групи бойовиків і підготовлені в «військово-патріотичних клубах» і «спортивних секціях» місцеві прихильники фейкових ідей, кардинально змінили хід конфлікту, користуючись інертністю населення, обдуреного пропагандою.

Але, по-перше, такий вплив завжди буде локальним - він не вийде за рамки перших кількох десятків тисяч осіб і не триватиме довше декількох днів. А по-друге, наслідки такого впливу на масштабах більше локального неможливо коректно спрогнозувати. І щоб закріпити або хоча б утримати здобутий ефект буде необхідно нескінченно вкидати додаткові організаційні, людські та фінансові ресурси в ненаситну прірву конфлікту.

Тому спроби втручання в масові протести мають сенс тільки в тому випадку, якщо метою втручання є в першу чергу продовження хаосу і ескалація насильства.

Але навіть в цьому випадку досягнення результату вимагає виконання низки попередніх умов.

Як правило, протест наростає в результаті накопичення соціальної втоми на тлі розчарування від спровокованих обіцянками політиків нездійснених очікувань. Він також пов'язаний з істотною втратою взаємної довіри і довіри до соціальних і державних інститутів, що призводить до вразливості суспільства по відношенню до фальшивих новин, чуток, пліток і пропаганді. Розчарування, втома і вразливість суспільства - це той фон, який сприяє не тільки виникненню, а й хаотизации протесту.

Оптимальна можливість для радикалів вплинути на розвиток протесту з'являється в тому випадку, якщо спостерігається інституційна неготовність влади до протистояння розподіленим загрозам, як це властиво більшості сучасних демократій. Також важливою є масова підтримка або переважне схвалення суспільством гасел протесту, що забезпечується спекуляціями на теми соціальної справедливості. Ключовим фактором успіху є лояльність суспільства до радикальних груп, визнання їх «своїми» або тими, хто повністю або частково захищає їхні інтереси. При цьому для суспільства мають бути характерними відсутність або слабкість міжгрупових комунікацій.

Власне, це універсальні ознаки вразливого суспільства до радикальних впливів, - приблизно ці ж ознаки характерні і для спільнот, які генерують найбільшу кількість бойовиків в незаконні збройні формування і терористичні групи.

За цим параметром Франція з майже триразовим відривом лідирує серед європейських країн (не рахуючи, зрозуміло, РФ): станом на 2017 налічувалося близько 1700 бойовиків ІД з Франції проти приблизно 800 з Великобританії, 760 з Німеччини, 500 з Бельгії, або 200 з Голландії. Додам, що за окремими непідтвердженими підрахунками французів серед ІД могло бути до 2,5 тисяч осіб, що вже наближається до аналогічного показника Росії. У перерахунку на населення Франція за цим показником серед європейських країн поступається тільки Бельгії, а також Косово, Боснії, Чорногорії та Македонії, в яких є особливі релігійні, соціальні та етнічні рушії для генерування бойовиків-ісламістів.

Тому не слід дивуватися ані виникненню протестів у Франції, ані спалахам насильства на протестах, ані спробам зовнішніх сил використовувати радикалів для ескалації протестів, ані тому, що на протестах з'являються різноманітні одіозні особистості і символіка - від терористичних анклавів ОРДІЛО до Курдської робочої партії. Все це - також як і рекордна кількість французів-бойовиків в ІД, - є логічним результатом багаторічного накопичення протиріч у французькому суспільстві і показником хронічної нездатності влади системно вирішити ці протиріччя. Це створює критичну уразливість, якою може скористатися зовнішня сила для вирішення своїх кон'юнктурних завдань.

Важливо розуміти, що спроби зовнішнього втручання в протест є серйозною системною загрозою для безпеки суспільства і держави. Однак, їхнє усунення не дозволить розв’язати накопичені соціальні, економічні і політичні протиріччя і не розв’яже конфлікт, бо його причини - внутрішні.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ