До 30-річчя вбивства Абдалли Азама
Смерть батька джихаду як рушій війни
Тридцять років тому сталося одне з найбільш загадкових вбивств в історії радикального ісламізму, - вбивство Абдалли Юсуфа Азама, - яке віддзеркалило контекст історичного періоду, в якому сталося, та істотними чином вплинуло на подальший розвиток джихадизму.
Абдалла Азам відомий як батько глобального джихаду, був палестинським сунітським ісламським ученим, богословом і проповідником, членом, а згодом і одним з провідників руху «Брати-мусульмани», засновником Лашкаре-Тайба, співзасновником та членом Аль-Каїди, вчітелем Усами бін Ладена, якого переконав приїхати до Афганістану і приєднатися до муджахідів. Азам проповідував як оборонний, так і наступальний джихад, він багато зробив, щоб мобілізувати арабських ісламістів допомогти афганським моджахедам в боротьбі проти радянських загарбників. У 1989 році Абдалла Азам був найвпливовішим ідеологом джихаду у світі. Він широко публікувався, багато подорожував, був чимось накшталт суперзірки у світі ісламістів.
Його вбивство сталося в Пешаварі, у Пакистані, у п’ятницю 24 листопада 1989 о 12:20, дорогою до «Арабської мечеті», де Азам мав виступити з п’ятничною проповіддю. Під його автомобілем вибухнула бомба, закладена під дорожнє покриття. Вибух вбив його та його синів Мухаммеда та Ібрагіма, та завдав Азаму смертельних поранень. Він помер по дорозі до лікарні, бо в лікарні було констатовано вже його смерть.
Інцидент став шоком не лише для афганських арабських громад, а й для всього глобального ісламістського руху. Тисячі людей відвідали його похорон, а в багатьох країнах було влаштовували поминальні церемонії. Протягом наступних тижнів було написано сотні некрологів, присвячень, статей та віршів на честь Абдалли Азама.
Вбивство спантеличило спостерігачів. Хто міг вбити релігійного діяча, тим більше такого шанованого, як Азам? І чому саме в цей момент - наприкінці війни: в лютому 1989 радянські війська було виведено з Афганістану, і багато муджахідів з арабських країн після цього почали повертатися додому влітку-восени 1989.
Однак люди, близькі до Азам, знали, що щось готується. За три тижні до вбивства журнал «Аль-Джихад» повідомив, що в Арабській мечеті під мінбаром – кафедрою, з якої Азам зазвичай виголошував промови, було знайдено вибуховий пристрій невідомого походження.
Через вбивство Азама було проведено поліцейське розслідування, яке не дало жодного результату, і нікого не було звинувачено. Відповідно, ця подія на довгі роки стала невичерпним джерелом величезної кількості чуток, пліток та конспірологічних теорій. Справу не розкрито і сьогодні.
Поліцейські звіти повідомляють, що бомба складалася майже з 10 кілограмів вибухівки невідомого типу, розподіленої на два пристрої, що вони були прилаштовані по обидва боки маленького мосту через водостічну канаву. Провід з'єднував ці пристрої між собою і продовжувався вниз по канаві до керуючого приладу. Куди саме вів провід і де конкретно перебував підривник і досі невідомо.
Тут слід зазначити, що обраний спосіб замаху свідчить, в першу чергу, про те, що вбивця хотів залякати спільноту. Абдалла Азам вів відкритий спосіб життя, його будинок був відомим, він часто з’являвся на публіці, отже, існували набагато простіші способи його вбивства, наприклад, за допомогою пострілу.
Також, цілком очевидно, що Азам та його машина перебували під постійним контролем. В той час, коли було вчинено замах, доволі багато машин рухалися тим самим маршрутом, і вразити одну конкретну ціль в русі в певному місці серед інших рухомих об’єктів – є непростою задачею, яку зазвичай вирішує команда підготовлених професіоналів.
Тоді, вочевидь, постає питання планування і логістики: розмістити команду, встановити пристрої, забезпечити необхідний контроль цілі, виконати операцію та евакуювати виконавців по закінченні – є напрочуд складним завданням, принаймні, якщо нема допомоги місцевого населення чи місцевих спецслужб.
Отже, у того, хто вбив Абдаллу Азама мала бути потужна мотивація зробити це саме тоді, а також технічні і управлінські спроможності виконати цю операцію.
Серед підозрюваних зазвичай відокремлюють два основні кола: іноземні спецслужби та вороже налаштовані соратники.
Серед широкого кола радикальних джихадистів «офіційним» підозрюваним багато років є легендарний польовий командир та один з лідерів афганського спротиву Гульбуддін Хекматіар. Саме в період 1988-89 Абдалла Азам близько зійшовся з іншим легендарним лідером муджахідів Ахмад Шахом Масудом, що в той період був політичним і навіть військовим суперником Хекматіара. Отже, версія, що саме Хекматіар, якій мав досвід ліквідації противників методом вчинення диверсій, і був замовником вбивства Азама, має право на існування. Втім, багаторічні дослідження таких відомих дослідників історії джихадизму як Томас Хегхаммер та Кріс Сендс ставлять під сумнів причетність Хекматіара, доводячи, що вони з Азамом зберігали близькі дружні стосунки до кінця.
Популярна версія про причетність лідерів аль-Каїди Усами бін Ладена чи Аймана аль-Завахірі також є сумнівною. По-перше, спроможність тодішньої аль-Каїди виконати такого роду атаку є дуже сумнівною, по-друге, їхні суперечки з Абдаллою Азамом не були настільки критичними, щоб призвести до вбивства, а особливо в такий показовий спосіб. Крім того, слід взяти до уваги те, що в період 1980-х не було прецедентів, коли арабські ісламісти вбивали один одного, а також те, що загрози, що виникали для бін-Ладена та аль-Завахірі внаслідок невдачі, набагато перевищували будь-які зиски від замаху.
Розповсюджені версії про причетність ЦРУ, Моссаду, агентів Йорданії чи Саудівської Аравії зазвичай не можуть пояснити мету вбивства: Абдалла Азам не був достатньо цікавим для жодної з цих спецслужб, а до того ж, ані Йорданія, ані Саудівська Федерація в той час не проводили спецоперацій з вбивств терористів за кордоном. Існує також давня версія про причетність спецслужб Ірану, але достатніх пояснень чи підтверджень вона поки що не знаходить.
Власне, є Служба міжвідомчої розвідки Пакистану ISI, яка слідувала державній політиці, відповідно до якої було б бажаним, щоб муджахіди з арабських країн якомога скоріш повернулися додому після закінчення війни в Афганістані. Також ISI не толерувала зближення Азама з Ахмад Шахом Масудом. Крім того, Азам часто і різко критикував уряд Пакистану в 88-89 роках. Але жодні вагомі докази не вказують на причетність пакистанських спецслужб до злочину, крім суто конспірологічних міркувань про те, що влада Пакистану боялася ісламського ренесансу в країні, а тому намагалася усунути впливового проповідника.
Найбільш імовірним кандидатом серед спецслужб завжди була сумнозвісна Служба державної безпеки Демократичної республіки Афганістан – ХАД, створена, керована та контрольована КДБ СРСР. Протягом всієї афгансько-радянської війни і певний період після неї агенти цієї служби цілком активно діяли в Пешаварі і, безперечно, все знали про Азама. Але чому його не знищили раніше, а чекали на закінчення війни?
Цікаво, що ніхто і ніколи не розглядав версію про те, що показове вбивство могло бути помстою Абдаллі Азаму з боку радянських спецслужб за діяльність з мобілізації муджахідів. Жорстока і безглузда мстивість, яку вони називають «непримиренність до ворогів» є візитівкою радянських спецслужб протягом всієї їхньої історії. Тому є безліч прикладів – від Степана Бандери, Євгена Коновальця до Георгія Маркова та Бориса Березовського. До того ж, навіть після виведення основних радянських окупаційних сил, окремі спеціальні підрозділи Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС та КДБ СРСР, зокрема, зведені загони, оперативні групи та інші диверсійно-розвідувальні формування спеціального призначення різного підпорядкування, навчені діяти в глибокому тилу противника, залишалися на території Афганістану до середини 1990. Отже, відкидати цю версію, мабуть, не варто.
Так чи інакше, але і після 30 років таємниця вбивства батька джихаду залишається нерозв’язаною. Можливо, оприлюднення секретних документів та закритих архівів в різних країнах зможе дати відповіді на деякі важливі питання.
Але крім загадки, яку вбивство Азама залишило нащадкам, воно мало важливі наслідки для регіональної і світової безпеки, позаяк вплинуло на долю радикального ісламістського руху. Смерть Азама помітно прискорила фрагментацію та радикалізацію руху джихаду, що сприяло створенню багатьох екстремістських та терористичних груп.
Вбивство перетворило Абдаллу Азама на легенду. Сьогодні його постаттю, працями та ідеями захоплюються джихадисти в угрупованнях, що належать до всього спектру ісламістських рухів - від Братів-мусульман і ХАМАСу до аль-Каїди та Ісламської Держави.
І тут мабуть, можна сказати, що те, що він помер рано, в апогеї своєї слави і кар’єри, те, в який спосіб він помер, і те, що його смерть і досі залишається загадкою – все це не в останню чергу впливає на популярність його ідей і праць.
