Донбас, коронавірус і криза
Якими виглядають сьогодні перспективи врегулювання ситуації на сході України?
Українська сторона намагається виявити гнучкість і, щоб виконати російську вимогу щодо початку діалогу з населенням окупованої частини Донбасу, має намір залучити до мінського процесу українських переселенців з Донбасу. Нікого вона цим не обдурить. Москва вже відкинула українську ініціативу і вимагає, щоб Київ безпосередньо розмовляв з російськими маріонетками з ОРДЛО. Що характерно, Росія за перші чотири місяці 2020 року надала громадянство майже 216 тисячам осіб, що в 2,5 раза більше, ніж за аналогічний період минулого року. Основну масу «нових росіян» становлять мешканці окупованої частини Донецької і Луганської областей. 2019 року їх частка зросла вдвічі, до 60%, а в перші чотири місяці 2020 року вона зросла до 67%. В даному разі не має принципового значення те, що основна маса громадян України, які здобули російське громадянство, давно вже мешкає і працює в Росії. Російське законодавство тепер дозволяє їм зберігати українське громадянство, так само, як і ефемерне громадянство «ДНР» і «ЛНР». Якщо йтиметься про можливі вибори в маріонеткових республіках, то завжди можна буде організувати голосування «нових росіян» або на території Росії, або на окупованій території Донбасу, з масовим підвезенням їх туди. Віддавати цю територію Києву Москва наміру не має, і не варто тішитися ілюзіями щодо цього. Тим паче, що провоковані сепаратистами перестрілки на лінії зіткнення не зміг зупинити навіть коронавірус, так само, як і застосування бійцями «ДНР» і «ЛНР» новітнього російського озброєння.
Але в будь-якому разі якісь вагомі перемовини щодо врегулювання конфлікту в Донбасі можуть відбутися лише тоді, коли пандемія коронавирусу істотно піде на спад і у світі відновиться повноцінна дипломатична діяльність. І тут багато залежатиме від того, в якому стані опиниться економіка тих чи тих країн. Як можна припускати, стан російської економіки буде далеко не найкращим. Ба більше, вочевидь, буде гіршим, ніж у США, Канаді та країнах Євросоюзу. Гіршим у тому сенсі, що зумовлений епідемією економічний спад буде глибшим, а відновлення повільнішим, ніж у згаданих регіонах. Про це, зокрема, свідчить досвід кризи 2008—2009 років. Тут діють два головні чинники. З одного боку, разом з епідемією коронавирусу знизилися ціни на нафту, до того ж їх спад був посилений недолугими діями самої Росії, яка спробувала зіграти на зниження і потопити сланцеву галузь у США. Залежність Росії від нафтового і газового експорту добре відома, а ціна нафти навряд чи до кінця 2020 року зросте до досить комфортних для Москви 40 доларів за барель. До того ж спад нафтових цін може тривати і 2021 року. З другого боку, в Росії, на відміну від західних країн, досі так і не здійснили масштабних виплат потерпілому від кризи малому і середньому бізнесові і населенню, що могло б сприяти перезапускові економіку після пандемії.
За такої ситуації, безумовно, скоротяться російські можливості для зовнішньополітичних авантюр, навіть якщо уряд і президент Путін до кінця епідемії так і не розкриють засіки Резервного фонду. Вже зараз ми, як здається, спостерігаємо поступове звільнення Москви від деяких найбільш обтяжливих у матеріальному плані зовнішньополітичних зобов’язань. Як видається, останні невдачі Лівійської національної армії фельдмаршала Халіфи Хафтара значною мірою пояснюються скороченням, а то й цілковитим припиненням його підтримки з боку Росії. Також деякі відставні російські дипломати, явно із санкції Кремля, опублікували англомовні статті, в яких піддали критиці режим Башара Асада і політику, яку він проводить. Це дуже схоже на зондаж того, чим можуть винагородити Москву західні партнери за відмову від підтримки Асада. За моїми оцінками, Росія щороку витрачає на утримання режиму Асада й продовження громадянської війни в Сирії кілька десятків мільярдів доларів. У разі зростання економічних труднощів у Росії нинішній сирійський президент може стати першою жертвою. Цю капітуляцію, якщо вона станеться, облаштують ??максимально почесно для Асада через створення якогось перехідного органу і Тимчасового уряду і певні гарантії безпеки нинішнього сирійського президента. Сирійська авантюра — найдорожча з усіх, вчинених Володимиром Путіним.
Однак слід пам’ятати, що від Донбасу, а тим паче від Криму російська влада відмовляться тільки в останню чергу. Гіпотетично можна собі уявити навіть ситуацію, коли Росія ще за правління Путіна поверне Україні Кримський півострів, хоча такий сценарій дуже малоймовірний. Це може статися лише в тому разі, якщо російська економіка виявиться настільки ослабленою пандемією та економічною кризою, що виживання Росії потребуватиме термінової і масштабної допомоги з боку Заходу. Ось тоді Вашингтон і Брюссель зможуть висунути Москві політичні вимоги, аж до відступу з Донбасу і Криму. Тільки слід пам’ятати, що Москва від цих територій відмовиться лише в останню чергу, коли не буде іншого виходу.
Ну а що ж Україна, в якому становищі опиниться вона після завершення пандемії? На жаль, тут теж мало приводів для оптимізму. Для надання масованої підтримки населенню і бізнесу Київ просто не має коштів, тим паче, що досі не отримано чергового траншу кредиту МВФ, без чого неможливо було збалансувати навіть колишній, докоронавірусний бюджет. Щоправда, Україна матиме певні переваги перед Росією, але навряд чи вони матимуть вирішальне значення. Зниження нафтових цін буде, радше, на руку Києву, оскільки Україна імпортує нафту та газ. Окрім того, Євросоюз швидше допоможе в подоланні посткороновірусної економічної кризи Україні, ніж Росії. Та й доля газопроводу «Північний потік-2» залишається під питанням, особливо за умов низьких цін на енергоносії, і їм дедалі важче стає шантажувати поляків і українців.
