Грецький гамбіт Росії
Причиною вислання московських дипломатів з Афін стали македонське і українське питання?
Двох російських дипломатів вислано з Греції, а ще двом заборонено в’їзд до країни. Таким чином, Афіни, нехай і з певним запізненням, приєдналися до колективної акції країн Євросоюзу і НАТО, що відбулася у відповідь на отруєння Скрипалів. Безпосередньою причиною для вислання росіян з Греції, як можна зрозуміти, слугувала їхня діяльність, спрямована на зрив операції між Македонією і Грецією про перейменування Македонії, що відкриває Скопье шлях до Євросоюзу і НАТО, а також спроб Москви завадити здобуттю Українською православною церквою Київського патріархату автокефалії від Константинопольського вселенського патріархату. Останнє зумовило підвищену активність російських дипломатів щодо православної церкви Греції з метою змусити її завадити такому розвитку подій.
Офіційно росіян звинувачують у «протиправних діях проти національної безпеки» і у «спробі збирання і поширення інформації, а також у підкупі державних чиновників». Грецькі ЗМІ також повідомляють, що російські дипломати намагалися чинити вплив як на місцеві органи влади, так і на представників грецької православної церкви. Ймовірно, в останньому випадку актуальним було як македонське, так і українське питання. Греція ще 6 липня попередила російську владу про небажану поведінку чотирьох дипломатів, і їм дали час на те, аби залишити країну. Неофіційно повідомляється, що цих дипломатів звинуватили в організації мітингів проти греко-македонского угоди. Цілком імовірно, що незабаром до аналогічних заходів вдасться й Македонія, особливо після того, як її 11 липня офіційно запросили стати членом НАТО. Нагадаю, що у зв’язку зі справою Скрипалів одного з російських дипломатів Македонія вже вислала.
Як уявляється, Росія намагається використовувати в Греції елементи гібридної війни, що й зумовило надзвичайне роздратування Афін. Загалом лівий уряд Алексіса Ципраса щодо Москви спочатку був налаштований цілком лояльно, і, аби спонукати його до такого гучного дипломатичного скандалу, греків треба було добряче розсердити. І Москві це вдалося. Країни Євросоюзу і НАТО дуже зацікавлені у вступі Македонії до цих структур, що, за задумом Брюсселю, має сприяти зміцненню стабільності на Західних Балканах і врегулюванню косовської проблеми. Аби спонукати Грецію зняти заборону на вступ Македонії до ЄС і НАТО, пов’язаного з вимогою змінити назву цієї колишньої югославської республіки, партнери по Євросоюзу вкотре реструктурували борг Афін і вивели Грецію з режиму жорсткої економії. А ось путінській Росії дуже важливо зберігати нестабільність в «м’якому підчерев’ї Європи», аби чинити тиск на Євросоюз. З цією метою вона прагне дестабілізувати передусім Македонію, Чорногорію і Боснію і Герцеговину, а також не допустити остаточного розв’язання косовскої проблеми. У Македонії, так само як і в Греції, всі зусилля Москви зараз спрямовано на те, аби за будь-яку ціну не допустити набуття чинності греко-македонского угоди про перейменування Республіки Македонії в Республіку Північну Македонію. Не таємниця, що, як у Македонії, так і в Греції існує сильна опозиція цій угоді, і в обох країнах вона активно підживлюється з Росії. Добре відомо, що в ряді держав Східної і Центральної Європи російські посольства фактично перетворилися на своєрідні «чорні каси» для різноманітних проросійських партій, рухів та організацій. Очевидно, у такій напруженій внутрішньополітичній ситуації, коли в країні, що тільки приходить до тями після надзвичайно глибокої боргової кризи, відбуваються масові виступи проти угоди з Македонією, грецька влада вирішили підстрахуватися і припинити діяльність найактивніших російських дипломатів. Як заявляють грецькі представники, Афіни не вважають за можливе погоджуватися з поведінкою, «яка не поважає міжнародне право і грецьку державу».
Адже у момент приходу Алексіса Ципраса до влади в Москві розглядали цього лівого грецького політика мало не як російського агента в лавах Євросоюзу і НАТО. Хоча жодних об’єктивних передумов для цього досі так і не з’явилося. Як 2014 року, в результаті запроваджених Євросоюзом антиросійських санкцій у зв’язку з Кримом і Донбасом і у відповідь російських контрсанкцій проти ЄС, російсько-грецький товарообіг знизився на 40%, так відтоді і не відновився. Та й Ципрас, повністю залежний від фінансової допомоги з боку багатших партнерів по Євросоюзу, не дуже завзято закликав до скасування санкцій проти Москви, явно не сподіваючись, що в Брюсселі до нього дослухаються. До того ж Афіни внельми непокоїть зближення Москви і Анкари, і там аж ніяк не поспішають кидатися в путінські обійми. А тепер неминучими будуть симетричні заходи щодо вислання грецьких дипломатів з Росії, що явно не поліпшить російсько-грецькі відносини. До речі, припускаю, що греки в Москві підкупом російських чиновників не займаються, як за браком коштів, так і через марність таких хабарів. Адже в Росії зовнішню, так само як і внутрішню політику, визначає всього лише одна особа, і підкуповувати її в принципі неможливо - занадто багатий. І, в усякому разі, з надіями встановити свій переважаючий вплив у Греції і на Західних Балканах загалом Росії доведеться розпрощатися. Та агресивна політика, яку Москва веде в цьому регіоні, врешті-решт обертається проти її ж власних інтересів. Набагато більшого тут можна було б досягти, застосовуючи тактику «м’якої сили» у вигляді реалізації спільних економічних проектів, зокрема за участю «Газпрому». Проте російським політикам властиве нетерпіння. Вони не звикли чекати, коли довгострокові економічні проекти дадуть свій політичний ефект, і дедалі більше скочуються до тактики гібридної війни і грубої сили. А в тих випадках, коли жертви такої тактики виявляються під захистом Євросоюзу і, що ще важливіше, НАТО, вона дає протилежний ефект, не посилюючи, а лише послаблюючи російський вплив.
