Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Хаос краще, ніж застій

Чому санкції визначають не лінію, а місце, і яка сьогодні відстань від Києва до Москви?
11 березня, 2021 - 19:38

Кажуть, санкції Заходу проти Росії заслабкі для стримування агресора (з погляду українського інтересу) і недостатні для звільнення О.Навального (з погляду російської опозиції). Ще кількох обертів у закручуванні розбовтаних гайок вагона, що зіскакує з рейок міжнародного права, не завадить, на думку багатьох оглядачів. Але, можливо, не варто поспішати. Навіщо закручувати, якщо не можна виправити?

Якось Facebook наклав на мене покуту тимчасового відлучення. Дрібниця, але змусила відчути себе ущемленим неживою субстанцією під назвою «алгоритм». Будь-який примус до обмеження діяльності істотно впливає на людину, і тим паче на державу. Порівнюючи (за термінологією Кремля) сьогоднішню «велику Росію» зі «штучно створеною Україною», розумієш, як змінилися ролі двох держав. Колись впливова країна, колосальна за розміром і потенціалом, пішла з головних позитивних ролей міжнародного життя на епізодичні злодійські, де інверсії підлягають усі моральні норми. Звісно, про Росію повідомляють провідні ЗМІ світу, але вона турбує громадськість так само, як вовк, що забіг на міські вулиці. Подія неординарна й небезпечна, інтригує жителів, але абсолютно не впливає на життя мегаполісу. Політичне керівництво Росії не спілкується зі світовими лідерами. Країна замикається в собі в усіх напрямках: в економіці та спорті, культурі та науці. Санкції ж не тільки заходи прямого впливу. Вони ще й застереження від небажаних зв’язків і необачних вчинків для країн, компаній і людей. Не реагуючи на санкції, бравуючи своєю твердошкірістю і презирством до правил поведінки, Кремль насправді перетворює себе на Рафаеля де Валента з бальзаківського роману «Шагренева шкіра»: із здійсненням кожного свого бажання втрачає життєву силу.

Зовсім інакше виглядає Україна, хоч і страждає від агресії Москви, власної корупції та нерішучості у просуванні шляхом реформ. Проте, наші громадяни живуть у відкритому суспільстві. Сьогодні сфера дипломатичного й політичного співробітництва України ширша, ніж у Росії. Нам більше довіряють, з нами не переривають зв’язку, незважаючи на помилки урядів і тиск олігархів. Є у нас і внутрішня відкритість. Суспільство не лише публічно обговорює хвилюючі його проблеми, а й впливає на рішення державних інституцій, змушуючи їх змінювати свої рішення, принаймні наполягаючи змінити.

Зовсім нещодавно російська й білоруська автократія лякала свої народи українським прикладом. Мовляв, Майдан привів до анархії, приниження влади та розбалансованості державних механізмів. Дуже багатьом таке твердження здавалося слушним. Але 2021 року світоглядний ракурс змінився. Виявилося, що вільних людей, необмежених дротом заборон і казармених правил поведінки, за привілей вільного поведінки критикували замкнені у своїх зонах і вишикувані в шеренги заручники Путіна й Лукашенка. Прагнення порядку й одноманітності, властиве автократії, обернулося розгубленістю в Москві й Мінську. Не знаючи, що робити далі, влада посилює репресії, а суспільство йде в підпілля, висловлюючи свій протест з-за кордону або мовчанням. У Києві ж хаотичні думки й дії поступово складаються, якщо не в картину, то в начерк майбутнього країни. У математиці це явище пояснюється теорією хаосу, де за випадковими обставинами і безладом завжди стоять фундаментальні закони й патерни. Напевно, так і в суспільствах. Не можна відремонтувати квартиру в будинку, не перевернувши догори дригом усе всередині неї. Як не можна своєю перебудовою нашкодити всім іншим мешканцям.

У минулому й нинішньому століттях ізоляція ніколи не приводила до успіху країн. Китай здійснив свій економічний ривок завдяки співпраці з провідними державами. До нього це зробили Японія, Південна Корея, Арабські Емірати... Так уже влаштований цей світ, тим паче сьогодні, коли всі скуті єдиними ланцюгами постачань, клімату та пандемії. Росія знехтувала законами розвитку людства і щодня втрачатиме свій авторитет, можливості зростання й впливу. І це не прогноз, тим паче не відкриття, а відома з часів Йоганна Шиллера індукція. «Здушуючи тіло шнурівками, а волю законами, ми прирікаємо себе на повільну смерть».

Цього року виповнюється 30 років з дня припинення існування Радянського Союзу. Історична дистанція завдовжки в одне покоління. Важлива дата, яку не завадило б відзначити роздумами без емоцій і запальності сьогохвилинних пристрастей, зіставивши траєкторії руху двох найбільших країн колишнього Союзу: України та Росії.

Кремль водить росіян по колу, наближаючись сьогодні до вже пройденої точки 80-х років минулого століття. Усе повторюється. Тоді були міжнародна ізоляція, втеча країн Східної Європи з Варшавського договору, війна в Афганістані, падіння рівня життя, стан моральної пригніченості суспільства, андроповщина... Усе закінчилося 1991 роком. Сьогодні Росія приречена на постановку дії за старим сценарієм, для якого вже оформилися сюжети: міжнародна ізоляція, втеча колишніх радянських республік з СНД, війна з Україною, тривала стагнація економіки, деградація суспільства й путінізм. Як скоро настане «перебудова» у РФ, не беруся вгадати. Можливо, її й не буде. У всякому разі, санкції розраховані не на один рік. Як сказав один американський оглядач: «Дозвольте гравітації зробити свою справу». Тобто траєкторія руху планети під назвою Росія визначається фундаментальними законами, а не примхою окремих людей. Перебудова невідворотна. Навіть війна від неї не врятує, тільки збільшить ціну в грошах і життях.

З 1991 року Україна не знає стабільності, змінивши 6 президентів і безліч векторів розвитку, намагаючись балансувати між двома світами: Сходом і Заходом. За цей час відбулося кілька революцій, народилася величезна кількість партій, громадських рухів та неформальних спілок. Кожні вибори були потрясінням, здіймаючи хвилю суперечок, розбіжностей, перекроювання медійних і економічних ландшафтів до невпізнання. Герої перетворювалися на мучеників і злочинців, а кримінальні авторитети ставали кумирами і правителями. Як і раніше вирує суспільство, як і раніше нестабільна влада. Що вийде на нашій території високої сейсмічності та постійно фонтануючих політичних гейзерів, важко сказати. Але впевнений, нові світи не народжуються без потрясінь. Як і не народжуються передчасно, минаючи встановлені історією віхи еволюції.

Сьогодні Київ ближче до Лісабону та набагато далі від Москви, ніж десять років тому, вказує політичний GPS трекер. Координати змінилися не тому, що ми далеко просунулися вперед, швидше, Росія значно відкотилася назад.

ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

Газета: 
Новини партнерів