Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Ідеологічний секонд

9 лютого, 2017 - 11:49

В середовищі творчої інтелігенції не менше  ретроградства і колабораціонізму, ніж у політичному бомонді. Правда, політики чесніші: репутація у них компенсується грошима. Їх не можна ні спалити, ні потопити – все одно пролізуть на наступні вибори. Їм невтямки, що вони позавчорашній день, тим більше, що при владі ще перебувають аксакали з кадебістським минулим – недолюстрований совок. Режимам Кучми і Януковича  творча інтелігенція опонувала досить монолітно, тим більше, що свобода слова у нас полягала у свободі матюків і порнографії, а не у конструктивній критиці. Дуже смішно. Але блазнювання для пристаркуватих тінеджерів скінчилось, бо війна.

Я розумію пацифізм Германа Гессе, бо він не хотів підтримувати ура-патріотизм у своїй країні, яка розв’язала загарбницьку війну. Але коли на твою батьківщину напали, ти не можеш думати про свої шкурні творчі інтереси, амбіції, саморекламу, ну, і: то не моя війна. Ти мусиш  стати емпатом, або зайнятися волонтерством чи піти на фронт.

Ми вже пережили два етапи, коли суспільство перестало сприймати «хороших» росіян, і «відрізати Крим і Донбас». За таке зараз можна й отримати від читачів. Утім, від подібних поглядів відмовитися легко, бо це не совкова ментальність, це лікується. Суспільство переконалося, що російські ліберали дуже швидко втрачають на харизмі, коли йдеться про Україну.

Але колоніальне мислення не лікується ні в Швейцарії, ні у Відні, ні в Парижі. Начепити на себе  ганчірки із ліберального секонду і проповідувати порозуміння з ворогом – це і є той маргінес,  програшний і безперспективний. За ним – поразка у ідеологічній війні зі світом, перестрашеним Путіним. І голуби миру це знають. А проте не хочуть брати участь у битві України за незалежність і самодостатність, бо за це не дають грошей і міжнародних премій. Не хочуть пожертвувати виступами у ворожій країні, переживають, що збанкрутують українські книгарні з усім тим несусвітнім людиноненависницьким  мотлохом, який називають сучасною російською літературою.

Починалося все невинно. «Хіба можна скидати пам’ятник Леніну без відповідної процедури? Ми  повинні чинити цивілізовано». А також: «Ой,Боже ж мій, як тепер бути без російських книжок». Культура повинна бути без кордонів. Так, але не пропаганда.

Ще була тиха заздрість, що в Росії видають дуже багато книг і процвітає кіноіндустрія. А чи хтось з них хотів би зараз там жити?

Наліт совковості й ретроградства стає дедалі густіший. І ми дійшли до Рубікону – Закону про державну мову, а також до того, що націоналізм – це не абсолютне зло, а спосіб порятунку держави, яку прагнуть захопити в орбіту Третього Риму, і можуть розділити без згоди її народу. І що українізація повинна бути швидкою і радикальною, бо русифікація дуже активізувалась саме чомусь під час війни..

На цьому етапі почали вибухати консерви з радянською тушонкою, упаковані в блискучу модну тару, розрекламовані до абсурду.

- «Українізація травмуватиме російськомовних». Вони перестануть бути патріотами, у них почнуться енурез і заїкання.

- «Фе, як можна воювати з касирками. Хіба вони винні? То все середовище». Так присяжні у 19 ст виправдовували гвалтівників і вбивць «Среда виновата».

- «Треба шукати порозуміння і прощати». Навіть церква Московського патріархату не прощає.

- «Не треба боротися проти російської мови». Цей спрут пожирає українську мову, а ми повинні підкоритися. Ну, не буде української мови, що тут вдієш. Не витримала конкуренції. Сядемо в запічку і будемо тихенько втирати сльози.

Не знаю, чи приймуть той Закон про державну мову, але принаймні ми невдовзі зрозуміємо, що корисного ідіотизму у середовищі людей, пов’язаних з московськими лібералами і лівацькими грантами, а також з антиукраїнськими ЗМІ, не буває.

Найстрашнішим Рубіконом, який бояться перейти дуже багато інтелігентних і освічених людей, це переведення шкіл з російською мовою навчання на самофінансування, без державної підтримки. Це – наче Берлінська стіна. Але це рано чи пізно трапиться. Бо це логіка буття. Хоча Міносвіти так не вважає. 

У всіх цих месиджах модних культуртрегерів виразно відчувається запах нафталіну. Нічого нового. Просто виросло покоління, яке не знає, що таке історична спільність «радянський народ» і що таке Перший відділ у кожному виші й на кожному підприємстві.

Мені не страшно, що моноліт розпався. Ще в Біблії сказано, що треба відділяти зерно від полови. Позбутись мовної і культурної шизофренії – діло благе і славне. А хто не хоче боротись з російською мовою і захищати мовнотравмованих, нехай бореться проти української мови. Або просто мовчить. Бо влада, нашпигована агентами ФСБ, полегшено зітхне, послухавши думку «творчої інтелігенції» на шпальтах проросійських ЗМІ. І вважатиме, що це голос громадянського суспільства.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments