В Європі на генетичному рівні виникає спонтанна любов до народу, що повстав на захист своєї свободи.
Оксана Пахльовська, українська письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап'єнца», доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Колективний Путін

і безперспективні перспективи Росії
6 листопада, 2019 - 18:35
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Михайло Горбачов дав чергове інтерв’ю, цього разу — популярній німецькій газеті Die Welt. Зокрема, він сказав: «Не треба намагатися обілити історію. Ми маємо робити висновки з історії. А це зробили всі. Німці, росіяни, всі. Зрештою, це довелося зробити. Нам необхідно спільно міркувати, спільно шукати розв’язання сьогоднішніх проблем, а не хвалитися й закидати своїх партнерів брудом. Щодо України: хто спочатку несе відповідальність за сьогоднішню ситуацію? Я думаю, в основі всього цього лежали хибні рішення політиків. Але якщо ми зараз фокусуватимемося лише на пошуках винного, постійно підкреслюючи, наскільки важливо знайти цього клятого винного, ми лише блукатимемо напотемки. Люди в Росії налаштовані демократичніше, ніж ви думаєте. Але за спиною у Росії важка історія, 250 років татаро-монгольского іга, кріпацтво, сталінські репресії. Люди звикли до того, що з ними поводилися, як з рабами. Коли це нарешті закінчилося, у 1990-ті роки, коли якраз прийшла демократія, їм довелося пережити хаос і свавілля. Нам потрібна стабільність, але вона має грунтуватися на демократичних принципах, на діалозі й відкритій конкуренції між політичними течіями й партіями. Цього ми поки не досягли. Те саме стосується питання, як ми можемо створити умови для того, щоб регулярно обиралися нові уряди. Я не думаю, що влада авторитарна, можливо, є її залишкові ознаки. Але ми ще в дорозі, ми взяли курс на прозорість, відвертість, вільні вибори. Але ми маємо пройти цей шлях до кінця».

Оцінили? На жаль, як був Горбачов першим секретарем обкому, так і залишився їм. І за рівнем мислення, і за рівнем відвертої політичної брехні. Це Росія зробила належні висновки з історії, зокрема — історії Другої світової війни? Це в Росії люди налаштовані «демократичніше, ніж ви думаєте»? Це в Росії влада не авторитарна? Хоча з останнім можна погодитися: вона не авторитарна, вона відверто неототалітарна. Не перераховуватиму всі види репресій, яких зазнають не те що опозиціонери, а просто пересічні росіяни, вся провина яких у тому, що вони випадково опинилися на місці проведення цілком санкціонованих мітингів (до речі, словосполучення «санкціонований мітинг» — це саме по собі свідчення курсу не на «прозорість, відвертість, вільні вибори», а в протилежному напрямку). Але «великий Горбі» всього цього не бачить, а якщо й бачить, то вважає  нормальним. І каже: «Популярність Путіна, його високий авторитет серед населення незаперечні. Це пов’язано з його особистими якостями, його інтелектом і здатністю наполягати на своєму. У принципі, і Путін налаштований зберігати мир і робити ставку на співпрацю. Але я бачу багато чого, що викликає у нього занепокоєння. Біля наших західних кордонів раптом зосереджуються війська НАТО. Що вони там забули? Що там треба американцям?» Типовий секретар обкому...

Ну, а слова Горбачова про окупацію Росією Криму демонструють лексику вже не комуніста, а російського націонал-соціаліста: «Я був щасливий, коли Крим повернувся, я вже неодноразово говорив про це. Крим — споконвічна земля, заради якої Росія доклала багато зусиль і зазнала багатьох жертв». Коментувати не буду — гидко.

А ось цей пасаж прокоментувати доведеться, бо, схоже, заради нього й затівалося все інтерв’ю: «У рамках загального погіршення міжнародних відносин наші добросусідські відносини з Німеччиною, звичайно, лише постраждали. Але я бачу, що останнім часом деякі політики в Європі серйозніше замислюються про те, що спроби ізолювати Росію завдають шкоди всім. Нам потрібне спільне рішення, яке влаштує всі сторони. Я знаю, що про це думають і в Росії. Я переконаний, що Німеччина може й має зробити істотний внесок у цей процес». Іншими словами, є «загальне погіршення міжнародних відносин», а не реакція країн ЄС і НАТО на агресивність російської політики. Але, за Горбачовим, «спроби ізолювати Росію (тобто зупинити агресора. — С.Г.) завдають шкоди всім». А тому давайте жити дружно, нехай Німеччина й Росія домовляться між собою про реанімацію дружби, бо треба «рятувати клімат і екологію, розв’язати проблеми бідності й нерівності», а «зробити це можна лише спільно». І байдуже, якщо під коток «рятувальників» потрапить якийсь десяток країн і народів. «Проблеми нашого часу абсолютно зрозумілі й цілком «прозорі»», — стверджує Горбачов, і серед них, як випливає з його слів, відсутня проблема російського імперіалізму й гегемонії.

Не лише кумир минулих часів Горбі, а й нинішній кумир частини західних лібералів російський політик Олексій Навальний полюбляє давати інтерв’ю. Днями польська Gazeta Wyborcza назвала його «легендарним опозиціонером», а в назву інтерв’ю винесла слова самого Навального: «Моя Росія буде для вас доброю». Чи воно так? Ось фрагмент інтерв’ю:

« — Ти наполовину українець, але відчуваєш себе на 100% росіянином?

— Без варіантів. Зараз я скажу те, що українцям не сподобається. Я вважаю, що між росіянами й українцями немає жодної різниці. Якби хтось сказав мені 6-7 років тому, що Росія воюватиме з Україною, я б розсміявся йому в обличчя. Росіяни й українці практично ті самі люди. З часом, проте, з’ясувалося, що українцям такі заяви не до вподоби. І багатьом росіянам теж. Одні й другі полюбляють підкреслювати свою окремішність. Те, що вони різні народи. Але я знаю, як ми й вони живемо, чим живемо і як реагуємо. Ми однакові».

Агов, і в чому тут різниця між Навальним і Путіним?

Певна річ, Навальний має повне право почуватися на 100% росіянином (хоча мені як фахівцеві у сфері філософії етносу й нації чітко видно ті українські ментальні риси російського опозиціонера, які й зумовили його успіх). Але річ не в цьому, а в тому, що не буде Росія Навального доброю до поляків, бо й надалі продовжить намагатися підім’яти під себе Україну, щоб вивести свої танки на Буг і Сан...

Утім, справа не в особистих уподобаннях Горбачова (який ще в останній рік свого перебування біля керма СРСР, за словами його помічника Анатолія Черняєва, знову заговорив як секретар обкому — це не моя формула, а людини, котра була при «великому Горбі») і не в особистих рисах Навального. Справа в «колективному Путіні», тобто у більшості росіян. Філософ Максим Горюнов зазначив: «Бідолашний, бідолашний Олексій Навальний: як політик він має подобатися своїм виборцям. Проблема в тому, що його виборець — «російська людина», а ще Ленін сказав, що це шовініст і імперіаліст до мозку кісток. Щоб він тебе любив, треба писати «на Україні», назвати автокефалію «розколом», «Крим не бутерброд». А як ви хотіли? Він політик, йому інакше не можна. Уже добре, що до церкви не ходить, що горілку не п’є, з козаками не танцює. І що в армії не служив, не воював. Для російського політика це величезний крок уперед, і шкода, що ви не бачите цього кроку». Та бачимо, бачимо. Але вся біда в тому, що в разі, якщо історія закине його на трон (а таке можливо, російська історія — річ дуже своєрідна, і Навального, схоже, впливові особи в Москві тримають у резерві, так би мовити, «про всяк випадок»), то й до церкви він піде, і «гібридну» війну з Україною продовжить, і Крим не поверне...

Бо «колективний Путін» — це і є втілення нинішньої Росії. І Горбачов, і Навальний, і іже з ними — всі вони складові цього Путіна. Ось Борис Нємцов вибивався з ряду, і тому його прибрали. Теж — «про всяк випадок». Ось що слід було б пам’ятати всім тим «миротворцям» в Україні, які готові дружити з цим «колективним Путіним», тобто де-факто капітулювати перед ним.

Газета: 
Новини партнерів