Колгоспне теля не золоте
Навіщо біля могили радянської школи схиляють британські прапори
Як же змусити наших людей не плутати відчуття молодості з суспільною формацією? А треба. Інакше людина буде вважати, що своїм високим лібідо в минулому зобов'язана виключно генеральному курсу партії. З освітою така ж картина. Хтось (явно з Москви, де все краще перейшло із сьогодення в минуле) запустив у соцмережах байку, як англійці, які подарували світу практично половину з усіх наук, мистецтв і літератури, вирішили повернутися в шкільні роки, чудові тією народною освітою, якої до цього часу важко позбутися нашим вчителям. Бо радянська освіта була схоластичною за змістом і принизливою за формою, зосередившись не на пробудженні творчості підлітків, а на вимогах засвоєння всього спущеного з райвно. Можна підтвердити цю думку багатьма прикладами з особистого досвіду, але не буду заглиблюватися в деталі, уникаючи суперечок щодо дрібниць із моїми однолітками, закоханими у свої сільські школи позавчорашнього дня. Я, наприклад, був закоханий у вчительку англійської, але не ототожнюю юнацьку симпатію з облаштуванням народної освіти в країні.
За сім десятиліть безперервної і всеохопної, як диспансеризація, освіти, трьохсотмільйонна країна не внесла майже жодного внеску у світову науку і прогрес. Ми прожили за бортом цивілізації, надавши іншим народам можливість створювати все те, що прийшло до нас після 1991 року: у фізиці, хімії, біології, кібернетиці, генетиці, філософії, включно з мерзенним побутом. Минулі завоювання нашого розуму обмежилися атомною бомбою і створенням за допомогою Заходу унікальних промислових монстрів, придатних тільки для планової економіки. Такий підсумок колишньої системи освіти, сформованої поза сучасною естетикою та філософією свободи. В людині все повинно бути прекрасно, - з чеховським інтонаціями вселяли дітям вчителі на уроках, а на перервах їх чекали вуличні туалети, які нічим не відрізняються від табірних, не в піонерському сенсі цього слова. Факт і метафора, що дозволяє зрозуміти диспропорції між школою артикульованих ідеалів і реальністю процесу навчання. Цей розрив до цього часу не усунений.
Зрозуміло, звідки родом легенда про переведення британської освіти на радянські рейки, і зрозуміло, чому вона з'явилася саме зараз. За останні півстоліття світова економіка сформувала систему підготовки громадян для вузьких соціальних і ділових сфер. Протягом трьох, чотирьох десятиліть всюди знижувався рівень загальних знань про життя і гуманітарних дисциплін. В результаті ми прийшли до парадоксальної ситуації, коли людина може користуватися досягненнями XXI століття, залишаючись дикуном за рівнем непрофільних знань і ставленням до цінностей цивілізації. До того ж хвилі біженців, людей із феодальних товариств, створили загрозу поширення невігластва як масової епідемії. Саме тому освітні програми не тільки у Великій Британії, але й у Франції, Німеччині, США, Канаді передбачають засвоєння знань про культуру своїх країн вже не в прагматичних аспектах підготовки фахівців, а в більш широкому сенсі - вихованні громадян у культурних традиціях своєї історії. Декому це здалося схожим на процес вирощування радянської людини, оскільки не всі бачать різницю між прилученням до ідеології і культури. Але саме тут пролягає прірва між типами освіти. При одних і тих же формальних ознаках схожості процесів навчання в одному випадку дитина засвоює досвід кращих представників цивілізації без винятків, а в іншому, як це було з моїм поколінням, вписувалася у штучно створену модель суспільства з безліччю табу і заборонених знань. Навіть прості речі, на кшталт диктантів на знання граматики, присвячувалися ідеології, і ми виводили в своїх зошитах «Діти годували колгоспне теля» зовсім не випадково, а тому що найбільш суттєвою ознакою домашньої тварини була його приналежність до колгоспу, як, втім, і дітей сільських шкіл.
