Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Коли соціологи помиляються, а з політиків спадає машкара

19 травня, 2019 - 20:18

Наприкінці минулого року аналітики американського Pew Research Center (а це дуже поважна інституція) оприлюднили дані соціологічного опитування, в якому визначалася міра релігійності населення тієї чи іншої країни. Згідно з цими даними, Україна посіла 11-е місце за релігійністю серед 34 країн Європи, які фігурували в опитуванні. За даними Pew Research Center, 31% населення України є дуже релігійним. Це визначили за узагальненим показником, до якого входять чотири окремі показники релігійності, а саме:

- 22% населення України кажуть, що релігія є дуже важливою в їхньому житті;

- 35% кажуть, що відвідують релігійні служби щонайменше раз на місяць;

- 29% кажуть, що моляться щодня;

- 32% кажуть, що вірять у Бога з абсолютною впевненістю.

Так от, насправді соціологи помилилися. Реально релігійність українців є значно нижчою, а особливо тієї її категорії, яка зветься політиками та задає тон усім процесам у державі. Тестом на істинну релігійність у цьому плані (можливо, це дуже когось здивує, але факт є факт) стали публічні сварки та скандали стосовно дня інавгурації нового президента.

Згадаймо: відразу після офіційного підбиття ЦВК підсумків виборів глави Української держави «команда Зе» і він особисто висунули Верховній Раді ультимативну вимогу: інавгурація має відбутися 19 травня, у неділю. Попри те, що цей день є Днем пам’яті жертв політичних репресій і якось негоже у цивілізованій державі поєднувати скорботні заходи з інавгурацією президента, надто вже це нагадує дикунські танці на кістках. Але Зеленський з командою наполягали на цій даті, і до Верховної Ради навіть була внесена відповідна постанова, за яку, втім, проголосували лише 207 депутатів.

А тому днем інавгурації нового глави держави стало 20 травня.

Але 19 травня – це не лише меморіальна дата. Це неділя – день, коли християни всіх обрядів ідуть уранці до храмів (а християнами себе вважає, за даними соціологів, ледь не 90% населення України – це без окупованих Росією територій). Ясна річ, не всі, не завжди, не в обов’язковому порядку, – але ж ідуть. Принаймні, мають іти, якщо щось надто серйозне не стає на заваді, ті, які вважають себе дуже релігійними. Відтак політики мусять якщо й не ходити до храмів разом зі своїми співгромадянами/виборцями, то поважати їх. Законодавство передбачає розв’язання можливих колізій: скажімо, виборчі дільниці (а вибори в Україні традиційно проводяться у неділю) працюють зранку до вечора, тобто піти проголосувати можна до того, як іти до храму, чи після того. А от інавгурація з 10 до 12 ранку в неділю якось не стикується, як на мене, з християнськими традиціями…

До речі, іменування томосу «термосом», яке вчинив публічно тоді ще не кандидат у президенти, а високооплачуваний блазень, - це плювок у обличчя усім християнам усіх обрядів (можливо, крім московського, що його полковник Іван Богун вважав «дикунським» і «язичницьким»).

Але повернімося до «проблеми 19 травня» і погляньмо, хто ж ці 207 депутатів, які зневажили і християнські традиції, і багатьох своїх виборців. Я особисто аж ніяк не здивувався, що серед цих персонажів виявилися Каплін і Льовочкін, Іоффе і Купрій, Литвин і Савченко, Ківалов і Шуфрич, усі троє Балог та Тимошенки – Юлія та Юрій. Трохи здивували Ірина Геращенко та Володимир Парасюк. Утім, останній, видається, звик спершу когось бити, а потім думати. Проте як серед цієї публіки опинився такий наче православний депутат Новинський? Чи для нього поточна політична доцільність вища за ідеали Нагірної Проповіді та християнські традиції?

Але лихо, як на мене, не тільки і не стільки в депутатах. Головне – те, що в «команді Зе» відсутні не те, що воцерковлені практикуючі християни, а навіть хоча б трохи освічені щодо релігійної проблематики люди. А друге головне – що численні адепти цієї команди також належать до тих, для кого християнство – це різдвяне й великоднє застілля та ритуальна принагідна свічечка у церкві. Я розумію, що мені можуть сказати – яке християнство, яка релігія, зараз час торжества науки, вперед! Але ж ми, ті, кому за 50, уже жили в часи переможного атеїзму, і добре знаємо, що з того вийшло. Звісна річ, християнство не дає саме по собі гарантій доброчесності суспільства на загал і політиків зокрема, проте загальна атеїзація гарантії дає – але зовсім іншого ґатунку. Так само, як і суто формальне виконання релігійних обрядів, яке на підсвідомому рівні поєднується з недовірою до щирих вірян будь-якої конфесії – не може бути, щоб хтось справді вірив, мабуть, прикидається…

От і виходить, що соціологи помилилися, бо гучних протестів з боку українських християн щодо дати інавгурації якось не було чутно. Ну, а політики (що «ветерани», що «нові») вкотре вже роздягнулися до брудної нижньої білизни. Так і живемо, пані та панове…

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ