Локшина і мир. До ювілею революції
Революції бувають різними. В часи потужних соціальних трансформацій ми не завжди можемо спрогнозувати, що і як вплине на нашу та загальну історію, що є головним, а що – другорядним, чим ми зрештою пишатимемося, а що не тільки наступному поколінню, а і нам самим важко буде пригадати за кілька років.
Китайський юнак Го Пек-Хок зробив революцію, змінивши хід історії, хоча він не був героєм. Він був торговцем. Сином торговця текстилем з невеликого містечка Пуцзі південно-західної провінції Цзяї окупованого Японією Тайваню. В пошуках заробітку в 1932 він перебрався в Осаку, де почав навчатися в університеті та відкрив свою справу. В 1945 він вирішив не повертатися на батьківщину, яка опинилася під владою комуністів. Через це рішення він втратив права на спадщину і все своє майно на Тайвані, але вперто розвивав текстильний бізнес в Японії. Втім, в 1948 він був звинувачений в ухилянні від податків і отримав два роки ув’язнення. Внаслідок цього він втратив і бізнес, і всі заощадження. Але не мрію і не наснагу.
В 1951 в містечку Ікеда в префектурі Осака він заснував компанію з виробництва продовольчих товарів «Чуко-Соша», яка згодом стала всесвітньо відомою «Nissin Food Products Co». Розпочавши свій новий бізнес з торгівлі сіллю, він водночас побудував в маленькому сараї невеличку лабораторію, в якій розпочав експерименти з виготовлення нового продукту, якій мав, за його розрахунками, не лише завоювати ринок, а і виконати важливу соціальну функцію.
Юнак, якій виріс в колоніальних умовах, пережив війну та ув’язнення, якій щодня спостерігав голод на вулицях, був захоплений ідеєю, що мир у світ має прийти після того, як всі отримають необхідну кількість доступної їжі. Саме на вирішення цієї задачі – забезпечення доступності їжі в голодній післявоєнній Японії – молодик, якій на той час вже прийняв японське ім’я Андо Момофуку, і спрямував свої зусилля.
В той час, знекровлена війною, Японія голодувала. Основним джерелом продовольства була допомога США, яка здебільшого складалася з пшеничного борошна – продукту, непритаманного японській культурі споживання. Міністерство охорони здоров'я, праці та соціального забезпечення Японії в той час докладало неабияких зусиль для того, щоб просунути в масову культуру споживання хлібу та виробів з нього, покладаючись на економічні розрахунки, відповідно до яких виробництво локшини, яке забезпечували здебільшого маленькі локальні компанії, було вкрай нестабільним, і не могло гарантувати продовольчої безпеки. Втім, ані інформаційні кампанії з просування хлібу, ані широко рекламовані пшеничні хлібці та коржи успіху не мали – продуктів не вистачало, голодуючи робітники не здатні були забезпечити потрібну продуктивність праці.
Андо Момофуку провів безліч експериментів з різними видами тіста з пшеничного борошна, поки нарешті не зробив майже випадкового відкриття. Рідке бездріжджове тісто, яке в японській кухні використовується для приготування темпури, мало якості, які дозволили розробити попередньо підготовану локшину швидкого приготування і довгого зберігання.
Так, 25 серпня 1958 Андо Момофуку продав свій перший пакунок «розчинної локшини» під назвою «Chikin Ramen» (куряча локшина). Він вважав, що винайшов ідеальну формулу харчування для голодуючого суспільства.
Спочатку цей продукт вважався модною новинкою і продавався майже в шість разів дорожче за звичайну порцію локшини в ресторанах, але згодом, разом із зростанням популярності та масовістю виробництва, ціна почала знижуватися і зараз не перевищує третини ціни найдешевшої ресторанної порції.
З 1971, після винайдення термостійких та безпечних пластиків, ця локшина почала вироблятися в спеціальних стаканчиках для миттєвого заварювання, що зробило її ще популярнішою. В 1960-80-х Андо Момофуку заснував європейські та міжнародні асоціації виробників, чим сприяв поширенню продукту на світові ринки та забезпеченню дотримання стандартів якості.
Сьогодні у світі щороку продається більше 98 мільярдів порцій «розчинної локшини». Тобто, в середньому, кожен мешканець планети хоча б раз на місяць споживає цей продукт. Під час опитування громадської думки 2000, серед найзначніших національних винаходів ХХ століття японці назвали першим винайдення локшини швидкого приготування (друге місце отримало караоке, а на третьому опинився компакт-диск).
Коли 5 січня 2007 у віці 97 років Андо Момофуку помер від серцевого нападу в своїй резиденції Осаці, урну з його прахом вивели в космос, де і розвіяли.
Отже, коли ви купуєте в супермаркеті «Мівіну», згадайте, що її появою ви завдячуєте продовольчій допомозі США знекровленій Світовою війною Японії, яку шляхом довгих експериментів зрештою примудрився вбудувати в національний культурний і світовий контекст емігрант з колоніального Тайваню Андо Момофуку. Чим зробив революцію в продовольчій культурі, істотно вплинувши на культуру споживання в багатьох країнах.
Чи наблизився він до мети встановлення миру через подолання голоду? Статистика конфліктів і продовольчої безпеки не дає підстав для оптимістичної відповіді. Чи можлива взагалі така «ідеалістична» постановка питання? Також, найімовірніше, ні. Але це не означає, що нам не треба намагатися вирішувати безнадійні задачі. Бо саме ідеалісти і романтики і рухають прогрес.
Хай навіть йдеться про банальну порцію сухої локшини в пластиковому стаканчику.
