Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

Mein Kampf в умовах кліпового мислення

23 листопада, 2021 - 11:37

20 листопада була опублікована стаття ідеолога сучасної російської пропаганди Владислава Суркова під назвою «Куда делся хаос? Распаковка стабильности». Як слушно зауважує відомий український правник Генадій Друзенко, матеріал нагадує реінкарнацію гітлерівського Майн Камфу, однак, у значно скороченому вигляді, що відповідає нинішній добі кліпового мислення. Побутує опінія, буцімто Сурков є інтелектуалом, мовляв, він знається на досягненнях сучасної науки і навіть філософії. Його виклад, дійсно, рясніє покликаннями на певних авторитетів, зокрема на філософа Геґеля і математика Гьоделя, а отже не може залишитися поза увагою фахового академічного середовища. Моя стаття покликана унаочнити кричущу некомпетентність Суркова у філософії, на яку він, ніби-то, посилається.

Як можна коротко схарактеризувати основні диспозиції, викладені російським пропагандистом? Йдеться про експорт хаосу. Сурков стверджує, що в Росії досягнуто порядку за рахунок зміцнення політичного режиму і створення з держави закритої системи. Власний народ при цьому перетворюється на «мовчазну масу», яка існує в паралельній деполітизованій реальності і лише інколи виходить з неї на час електоральної процедури, аби «віддати кесарю кесареве». Порядок закритої системи буцімто забезпечує державі політичну стабільність. Однак, куди подівся хаос? – запитує автор. Адже досягнення сучасної фізики, а саме другий закон термодинаміки стверджує, що в закритих системах хаос (ентропія) лише зростає. Виводячи з цього загадкове поняття «соціальної фізики», він стверджує, що хаос нікуди не зник, але був законсервований у мовчанні народу. І рано чи пізно це призведе до експлозії. Йти назустріч народу політична еліта не може, адже крах закритої системи Радянського союзу через перебудову 80-х показав шкідливість такої практики для системи. Що пропонується? Експорт хаосу! Шляхом політичної дестабілізації сусідніх держав, а краще світу в цілому. Анексію Криму автор називає «яскравим прикладом суспільної консолідації за рахунок хаотизації сусідньої держави», а збільшення власної території за рахунок чужих земель «справжнім екзистенціалом російського історичного буття».  А отже, країна-агресор має відкрито вдатися до імперської політики, інстинкти якої вона не втратила. Начебто великі сучасні світові держави діють в такий самий спосіб – експортують хаос і так забезпечують власний внутрішній порядок. 

І все це ніби має науково обґрунтовувати покликання на Геґеля й Гьоделя, адже в теоретичних доробках останніх стверджується, що закриті системи неминуче є суперечливими, якщо не містять власного конститутивного елементу зовні. Тобто, якщо не долають протиріччя власної закритості через диспозицію, безпосередньо не дану у їх власних межах.

Тож імперська експансивна політика має знайти зовнішню диспозицію шляхом агресії і так зберегти стабільність власної закритості (що й названо порядком).  

Чого не розуміє кремлівський попсуй-мислитель, це того, що і німецький філософ, і австрійський математик є теоретиками відкритих, а не закритих систем. Тобто філософії насправді йдеться про інклюзію і впорядкування хаосу, а не його розповсюдження.

Ця теза потребує ґрунтовнішого опису.

Направду в основі філософської системи Геґеля лежить протиріччя. Протиріччя є чинним як для окремої людської свідомості, так і для ширших суспільних утворень (держав, людства в цілому). Між чим і чим є протиріччя? Між власною можливістю і власною дійсністю, які є двома екстремумами однієї єдності. На рівні свідомості людина потребує усталеного світогляду, який впорядкований нормативно. На рівні держави суспільство потребує сталого політичного порядку, який утворюється з первинного хаотичного народного буття. Нормативність є обмеженням. Однак, жодне обмеження не набуває завершеного універсального значення, тобто всяка дійсність зберігає зв’язок із власним уможливленням. На рівні свідомості це означає пошук гармонійного зв’язку з власним підсвідомим. На рівні держави це означає пошук гармонійного зв’язку з власним народом. Порядок за Геґелем утворюється лише в результаті синтезу двох екстремумів (можливості і дійсності). Елементи будь-якої індивідуальної картини світу можуть бути переглянуті неврегульованими силами духу. Структура держави може бути переглянута самим народом. Лише постійне комунікативне протиріччя між державою і народом як самовиявом двох екстремумів, може призвести до синтезу, тобто розвитку обох в діалектичній єдності.

Пригноблення власного народу, перетворення його на «мовчазну масу» є перериванням комунікації. Комунікація переривається, але не припиняється, вона лише втрачає перспективу синтезу. Радикальне посилення одного екстремуму (держави) за рахунок іншого (народу) не призводить до порядку. Якщо дійсність (держава) втрачає зв’язок зі своєю можливістю (народом), вона стає закритою системою без власного вихідного елементу. Тобто без диспозиції, що безпосередньо не дана в її межах, але дана опосередковано. Лише в цьому випадку, держава шукає зовнішню диспозицію остаточно за власними межами і знаходить її в агресії. На державному рівні втрата контакту з власним народом призводить до війни. А на рівні свідомості, втрата комунікації з власним підсвідомим до психічних розладів.       

Попсуй-мислитель не розуміє, що «закрита» система Геґеля містить опосередковане джерело відкритості в самій собі. І не є ані закритою, ані відкритою, а є становленням.

Тож говорячи про розвинені сучасні світові держави, ми аж ніяк не можемо стверджувати відсутність в них протиріч. Як раз навпаки, вірно впорядковане внутрішнє протиріччя позбавляє державу необхідності шукати власний екстремум в зовнішній агресії.   

Та можна поставити питання про історію загалом. Чи не в експансивний спосіб діяли імперії минулого? А це ті самі імперії, які є культурно-історичним надбанням цивілізації. І саме на досвід імперій минулого покликається ідеолог-пропагандист східного сусіда.

Та Геґель стане нам в нагоді і в цьому питанні. Імперії були експансивними, однак, необхідним елементом їх існування було рабство, поневолення, «мовчазна більшість» була їхньою безумовною складовою. Тож з цих позицій – Геґель є правозвісником лібералізму. Адже проголошуючи домінацію розуму, він висуває вимогу перетворення рабів на громадян. Громадян як свідомих суб’єктів суспільно-політичного процесу, відповідальних за себе і колективне ціле. Звісно лише в такій граничній напрузі і відповідальності за власну і колективну долю може бути інтерпретований лібералізм Геґеля.

Історико-політичну легітимність імперій Геґель, дійсно, виправдовує. Навіть має обґрунтовану теорію щодо взаємодії рабів і панів з обопільною користю для обох на певних етапах історичного становлення. Але дух часу ставить свої вимоги, і імперський лад має перетворитися на республіканський, тобто стати спільною справою, що є наслідком зростання правосвідомості людства. У їх відповідальності за свої держави, але й за ціле людського існування. Домінація розуму цілком може призводити до появи більшої кількості політичних суб’єктів на світовій мапі, адже зростає самостійність, а час імперій зникає, однак вона ж має підвищувати інтенсивність і якість комунікації між суб’єктами.

Та навіть за часів історичної легітимності імперій, якими б насильницькими не поставали їх дії у певних своїх проявах, слід віддати їм належне, вони завжди мали певний просвітницький проект у своїй основі.  Несли ту чи іншу над-ідею. Мали культурний еталон, який почасти через експансію, експортували поневоленим народам. Поневолені народи запозичували культурний код більш розвиненої держави і, опанувавши його, починали конкурувати з агресорами за цивілізаційну першість. Тобто, незважаючи на всі викривлення і зловживання, імперії засадничо таки сприяли цивілізаційному поступу.

Але яке бачення загального порядку несе нинішній кремлівський режим? Адже російський пропагандист апелює до досвіду імперій. Маніфестована Сурковим модель експорту хаосу не є просто анти-ліберальною, однак, вона і не є імперською. Вона є недолугим покручем, що не підпадає під жодні принципи політичної науки і остаточно закріплює за Росією статус держави-терориста.        

   Олександр Комаров - філософ, правник, засновник освітніх платформ "Клуб творчої філософії" та "Майстерня політичних трансформацій"

Новини партнерів