Мундіаль пройшов, про ввічливість забуто
У Росії єдиний день голосування 9 вересня, який опозиція поєднала з «єдиним днем протесту», пройшов цілком задовільно для влади. Вибори проходили в 80 регіонах із 85, і в усіх регіонах кандидати від «Єдиної Росії» святкують перемоги. Тільки в лічених випадках, як, наприклад, у Хабаровському краї, на губернаторських виборах справа дійшла до другого туру, втім з цілком передбачуваним переможцем або з лав правлячої партії, або, як це в принципі може статися у Володимирській області, її вірного союзника - ЛДПР (нагадаю, що до «соколів Жириновського» належить нинішній прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, так само як і колишній глава Центрвиборчкому «чарівник» Володимир Чуров).
У Москві мер Сергій Собянін отримав трохи більше 70% голосів (очевидно, 70-відсотковий бар'єр був контрольною цифрою для виборчих комісій) при натягнутій усіма силами 30-відсотковій явці, яка в середньому по країні також не перевищувала однієї третини. Але владу, за великим рахунком, результат регіональних виборів хвилював мало. Вона в ньому не сумнівалася. Її хвилював реальний розмах протестів проти пенсійної реформи, головним організатором яких цього разу виступав Олексій Навальний і його Фонд боротьби з корупцією. Тому на попередження протестів і боротьбу з ними були, ймовірно, кинуті не менші ресурси, ніж на вибори.
При тому, що самого Навального і багатьох керівників його штабів на місцях пов'язали ще задовго до 9 вересня, протести відбулися практично у всіх великих містах (всього міст, у яких пройшли більш-менш значущі демонстрації - 39, причому майже всюди влада відмовлялася погоджувати протестні виступи). Що само по собі можна вважати успіхом. Однак розмах протестів був зовсім не вражаючим. У Москві, наприклад, за різними оцінками, у них взяло участь близько 2 тисяч осіб, а в Петербурзі - 5 тисяч. Це явно не той розмах протестів, з яким влада стала б рахуватися. Зате за жорсткістю і розмахом затримань минулі демонстрації стали багато в чому видатними. Всього було затримано більше 840 осіб, а це дуже немало, враховуючи, що загальне число протестувальників - лише кілька десятків тисяч.
Найбільше затриманих - у Петербурзі, 354 людини (там і демонстрація була найбільш масовою). Деякі міста встановили місцеві рекорди за кількістю затриманих. Наприклад, Єкатеринбург, де «згвинтили» 129 осіб. Такої кількості затриманих столиця Уралу не знала вже багато років. При цьому хапали як реальних учасників протестів, так і випадкових перехожих, і журналістів, які виконували свій професійний обов'язок. Серед жертв поліцейського свавілля - жінки, діти, люди похилого віку, пенсіонери, зокрема 80-річні. Припущення, що в єдиний день голосування поліція і ЗМОП не будуть «гвинтити» протестувальників у тих масштабах, як це відбувається в звичайні недільні дні, на жаль, не виправдалося. Навіть у Москві, де й іноземців більше, і проходило масштабне свято - День міста, було затримано, причому часто - в жорсткій формі, з побоями, 36 осіб. Добрі та ввічливі поліцейські, завжди готові допомогти людям, чудесним чином випарувалися з московських вулиць разом із завершенням мундіалю і з від'їздом переважної більшості інтуристів.
Жорсткими поліцейськими заходами, дешевою путінською демагогією про нібито «пом'якшення» наслідків пенсійної реформи і нестримною, зомбуючою телепропагандою влада змогла істотно обмежити розмах протестів. Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, 77% населення Росії виступає проти підвищення пенсійного віку. І в це можна повірити. А ось у те, що, згідно з тим же опитуванням, 53% незадоволених готові безпосередньо брати участь в акціях протесту, віриться насилу. У всякому разі, якщо й готові, то тільки не в таких, коли на голови демонстрантів обрушуються кийки і людей десятками тягнуть в автозаки. Тому сьогодні влада може відчувати себе переможцем і спокійно продовжувати продавлювати непопулярну пенсійну реформу.
Однак у довгостроковій перспективі ця перемога може виявитися пірровою. Репресії проти мирних протестувальників поступово радикалізують протест. Люди, які беруть участь у протестних акціях і стають жертвою поліцейського свавілля, неминуче будуть замислюватися про те, що треба якимось чином організовуватися для протидії незаконним діям сил правопорядку. І поступово рівень насильства ростиме з обох боків. А це зрештою призведе до того, що влада зможе розганяти досить численні демонстрації тільки із застосуванням збройної сили, тобто, просто кажучи, стріляючи по демонстрантах бойовими патронами.
Подібний розвиток подій може призвести до непередбачуваних і вельми трагічних наслідків, аж до революції і кривавого сценарію зміни режиму, чого всіляко прагнуть уникнути як системні ліберали в Росії, так і західні партнери Путіна. Однак історія вчить, що ті правителі, які не дають виходу протестним настроям в ті чи інші дозволені віддушини, часто самі стають жертвами насильства. Нинішній російський президент може в підсумку опинитися в їхньому числі.
Ну а поки що ініційовані Навальним і його прихильниками протести проти пенсійної реформи дають чудову телекартинку для західної громадськості, яка зайвий раз наочно переконується, що Путін нічого спільного з демократією і основними правами людини не має. Тим самим успішно нейтралізується вся спрямована на Захід пропутінська пропаганда таких ресурсів як RussiaToday і «Спутник».
Поки важко сказати, наскільки вичерпані можливості до організації нових протестних акцій у Навального і тих структур, якими він керує. Але не можна виключити, що йому на зміну в Росії прийдуть більш радикальні елементи, з якими влада вже не впорається. Бо її соціальна база звужується, як шагренева шкіра. А така ситуація загрожує вибухом при найменшому зовнішньому поштовху. Пенсійна реформа дасть владі тільки тимчасовий фінансовий перепочинок від тягот, викликаних анексією Криму та війнами на Донбасі і в Сирії. Та й тривалість цього передиху новими західними санкціями може бути зведена до мінімуму.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
