Мир або продовження війни?
Доля угоди про перемир'я в Нагірному Карабаху залежить від того, чи втримається Нікол Пашинян при владі
Судячи з усього, війна в Карабаху закінчилася повною капітуляцією Вірменії на вимогу вірменських військових, які більше не могли продовжувати боротьбу. До моменту підписання тристоронньої угоди Ільхама Алієва, Нікола Пашиняна і Володимира Путіна про припинення вогню і перемир'я військова ситуація в Карабаху була для вірменської армії абсолютно безнадійна. Після падіння Шуші Степанакерт міг бути захоплений азербайджанськими військами буквально протягом 2-3 днів. Його оборона не мала сенсу, бо Шуша панує над столицею Нагірного Карабаху, і могла призвести лише до ар'єргардних боїв, які б прикривали відступ вірменських військ з території Арцаха.
З чисто військової точки зору вірменська армія могла б, відступивши від Степанакерту і північних районів Карабаху, спробувати обороняти район Лачина і прилеглі до нього території на півдні і Кельбаджарський район на заході, але великого політичного сенсу в цьому все одно не було. Та й велике питання: чи залишилися у вірменської армії сили, щоб оборонятися. Всі її боєздатні частини і з'єднання вже були розгромлені в Карабасі, а ППО практично знищено. Якщо вірмени не змогли утримати навіть таку природну фортецю як Шуша, то шансів захистити Степанакерт у них не залишилося. Втім, поразка Вірменії була визначена наперед вже на третій-четвертий день азербайджанського наступу, коли північна дорога на Карабах з Вірменії опинилась під азербайджанським вогневим контролем і фактично була заблокована, а система ППО в Карабаху пригнічена. Решта - лише справа часу, оскільки Вірменія так і не змогла нічого протиставити азербайджанським безпілотникам.
Але тільки з падінням Шуші вірменам і в Вірменії, і в Карабаху стало очевидно, що крах оборони зовсім не за горами. Як випливає з заяв Пашиняна, саме керівництво збройних сил Вірменії зажадало укладення перемир'я за будь-яку ціну, бо армія більше не могла продовжувати опір. Далеко не факт, що в разі продовження боїв вірменська армія змогла б стримати противника на час, достатній, для евакуації всіх вірменських військ з Карабаху до Вірменії. А в разі взяття Степанакерту вірменському угрупованню в Карабаху, погрожував би полон, тому що підвезення боєприпасів у неї вже протягом декількох днів не було.
Тепер виконання досягнутої угоди про перемир'я залежить від розвитку ситуації в Вірменії. Здавалося б, Путін домігся свого і поставив ненависного Пашиняна на межу повалення під час чергової революції. Однак склалася парадоксальна ситуація. Підписавши угоду про перемир'я разом з лідерами Азербайджану і Вірменії, президент Росії тепер зацікавлений в збереженні при владі уряду Пашиняна. Якщо зараз прем'єр-міністр Вірменії буде повалений в ході вуличних протестів опозицією, яка виступає проти угоди про перемир'я, то ця угода просто перестане діяти, а розгромлена вірменська армія буде ще більш деморалізована. У цих умовах Азербайджан зможе швидко і майже без опору зайняти решту Карабаху, полонивши ту частину вірменської армії, яка не встигне відступити до Вірменії. А так вона має можливість протягом декількох тижнів залишити Карбах за угодою.
Азербайджанці навряд чи припинять наступ, доки не упевняться в тому, що угода про перемир'я залишиться в силі. І російські миротворці в Карабаху вже не знадобляться. Той факт, що керівництво збройних сил Вірменії підтримало угоду про перемир'я, великого значення не має. Вірменська армія розбита і деморалізована, і надати підтримку Пашіняну в боротьбі за збереження прем'єрського крісла вона навряд чи зможе. Двохтисячний російський миротворчий контингент, без важкого озброєння, оснащений тільки 90 одиницями легкої бронетехніки, не зможе істотно впливати на ситуацію, тим більше, що в Карабаху також буде знаходитися турецький миротворчий контингент.
Ситуація в Карабаху складається майже як в північних районах Сирії, контрольованої опозиційними угрупованнями і турецькими військами. Тільки в Карабаху російські миротворці будуть більш обмежені в своїх діях азербайджанськими і турецькими військами, ніж російський військовий контингент в Сирії. Азербайджан отримує адміністративний і поліцейський контроль в Нагірному Карабаху, де вже практично не залишилося ні вірменської влади, ні вірменського населення. А з поверненням до Карабаху азербайджанських біженців, що напевно станеться найближчим часом, демографія регіону значно зміниться, і азербайджанське населення буде тут переважати. Крім того, за угодою з Вірменією і Росією Азербайджан отримав вагомий бонус у вигляді сухопутного коридору через вірменський Зангезур для зв'язку основної частини Азербайджану з містом Нахічевань, і контролювати його будуть не вірменські, а російські прикордонники. Для Азербайджану це надзвичайно важливо, оскільки вперше в історії дозволить підтримувати сталий сухопутний зв'язок з Туреччиною для всіх азербайджанських територій.
Зараз, повторюю, доля угоди про перемир'я в Карабаху залежить від того, чи втримається Нікол Пашинян при владі. Чесно кажучи, в поразці у Другій карабахській війні його звинувачувати ніяк не можна. Відсталість вірменської армії накопичувалася протягом двох з гаком десятиліть при колишніх урядах Вірменії. За два роки при владі Пашинян ніяк не міг реформувати вірменські збройні сили, навіть якщо б у нього були достатні для цього кошти (а саме грошей-то у нього і не було!). Серйозна реформа армії вимагає як мінімум, терміну в 10-15 років, а то і більше. Адже по суті потрібно замінити ціле покоління командирів на інше, з іншою психологією і військовим мисленням. Реформа ще більш ускладнюється тим, що вірменська армія досі залишається клоном радянської армії, тоді як азербайджанська армія - це клон турецької, а та, в свою чергу, - клон найсильнішої в світі американської армії. Проте, шанси на те, що Пашинян все ж буде повалений, досить великі, а в разі такого розвитку подій шанси на мир в Карабаху впадуть майже до нуля. Але будемо сподіватися на те, що кровопролиття все ж буде зупинене.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
