Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Мислити стратегічно…

7 жовтня, 2021 - 19:28

«Китай на межі катастрофи через нестачу вугілля, простоюють тисячі підприємств». Такий заголовок статті я щойно зустрів в Інтернеті. Хоча, власне, цей заголовок не зовсім точний: справді, тисячі підприємств просто стоять, тисячі працюють 2-3 дні на тиждень, в офісах обмежене користування ліфтами та кондиціонерами, але проблема тут не у вугіллі самому по собі, а у нестачі електроенергії. І вже ця нестача зумовлена тим, що вугілля нині не вистачає, а на вугільні електростанції традиційно припадає понад 50% виробництва електрики Китаю. Влада цієї країни, схоже, проґавила – і через пандемію COVID-19, найшвидше – той момент, коли слід було радикально перебудувати структуру енергопостачання. Хоча на це потрібен чималий час, і не лише час, а й фінансові, матеріальні та людські ресурси. А попереду зима – вона на півночі Китаю буває вельми лютою, енергії потрібно більше…

Але на недоліки в роботі китайських керманичів таку ситуацію списати не вийде – щось схоже складається і в Європі. Там воістину безумні ціни на газ усе зростають і зростають. Наведу повідомлення Радіо «Свобода» від ранку 6 жовтня: «Ціна листопадового ф’ючерсу на природний газ у Європі 6 жовтня зранку перевищила 1600 доларів за тисячу кубометрів, свідчать дані біржі ICE… Таким чином, ціна газу вкотре цього сезону оновила історичний максимум. Вартість листопадового ф’ючерсу на хабі TTF в Нідерландах сьогодні вранці сягала 1606 доларів за тисячу кубометрів. Напередодні аналогічний обсяг коштував трохи більш як 1450 доларів. Зростання цін у Європі триває вже впродовж тривалого часу: минулого тижня котирування подолали позначку 1000 доларів за тисячу кубометрів. Фахівці називають причиною такого зростання низькі запаси газу в європейських газосховищах через холодну минулу зиму». Ну, а поточна ціна, з сьогодні на завтра, на згаданій вище біржі сягнула майже 2000 доларів за тисячу кубів. Хтось тішить себе – мовляв, маємо тимчасове явище, спричинене діями країн-експортерів ОПЕК+, які вирішили не збільшувати украй недостатній для світової економіки видобуток нафти у листопаді, а це зумовлює зростання цін на газ. Але де гарантія, що цей видобуток збільшиться у грудні й у наступні місяці? Немає гарантії. Як наслідок, маємо відмову провідних компаній-постачальниць у Німеччині задовольняти потреби споживачів у газі, припинення роботи найбільшої у Європі мережі теплиць у Нідерландах, гострий дефіцит палива у Великій Британії (яка й сама видобуває нафту та газ) тощо. За цих обставин Франція намагається діяти рішуче – там влада заборонила підвищення тарифів на газ для населення та помітно зменшила оподаткування електроенергетики, та чи зарадить це? За океаном проблеми дещо менші, але у США ціни на газ нещодавно побили багаторічні рекорди, а ціни на бензин з початку цього року зросли вдвічі, попри те, що ця держава є одним із найпотужніших продуцентів вуглеводневих енергоносіїв.

Ситуація ця склалася не раптово і не випадково. Політика урядів більшості держав Західної Європи, і не лише їх – навіть Китаю, – яка поєднувала ідеї ледь не повного нагального переходу економіки та всієї інфраструктури на відновлювані, «зелені» джерела енергії з використанням імпортних (Росія, Близький Схід, Північна Африка) енергетичних вуглеводнів неминуче вела – і призвела – до нинішньої кризи. Ці уряди самі дали в руки державам певного ґатунку можливість шантажувати себе, ставити на грань виживання свої економіки та небезпечно підважувати нормальне життя своїх громадян.

Що ж, доводиться констатувати: без атомної енергетики, без потужних АЕС людство не здатне навіть у принципі забезпечити себе достатньою кількістю електроенергії. А вітрова, геотермальна чи сонячна енергетика не може в принципі виробити достатню кількість електричної енергії, якої б вистачило для розвинених країн (за винятком держав, з унікальними природними умовами – скажімо, Ісландії, число населення якої зіставне з населенням Вінниці, яка здатна забезпечити себе геотермальною енергією, а багаті на нафту та газ Лівія, Саудівська Аравія та деякі країни Перської затоки цілком спроможні обійтися сонячною енергетикою). Ну, а ідея, що Україна здатна повністю перейти на вітрову та сонячну енергетику, навіть не смішна…

Але з атомною енергетикою у Західній Європі погано – вона сама її знищила під гаслами боротьби за чисте довкілля, ще і змусила нових членів ЄС із числа посткомуністичних держав вивести з експлуатації побудовані за радянськими проєктами АЕС. Щоправда, це не стосується Франції. Понад 70% електроенергії в цій країні виробляється на атомних електростанціях, а за обсягом електроенергії, виробленої на АЕС, Франція займає друге місце у світі після США і є найбільшим експортером електроенергії у світі (що дає їй понад 3 млрд євро щорічно). Головним покупцем тут є Італія, в якій власна атомна енергетика заборонена законом (як і в Австрії). Завдяки АЕС Франція значною мірою незалежна від ситуації на світовому ринку енергоресурсів. І що впадає в око: оператором реакторів Франції є Électricité de France – найбільша енергогенеруюча компанія Франції і найбільша у світі компанія-оператор атомних електростанцій, 85% акцій якої належить державі.

А як же з довкіллям? Цього року фахівці Об’єднаного дослідницького центру (JRC) Євросоюзу дійшли висновку: за загальним рівнем впливу на довкілля атомна енергетика не гірша за класичні «зелені» джерела енергії, тобто гідроелектростанції, вітряки та сонячні панелі. На думку фахівців JRC, на сучасному технологічному рівні атомні електростанції або вже побудовані достатньо екологічними, або можуть бути легко та порівняно дешево модернізовані, щоб шкода для довкілля стала мінімальною.

У цій ситуації Україна з її перманентною кризою в атомній енергетиці, спричиненою, на думку незалежних експертів, політикою влади та тиском із боку олігархів, які прагнуть фактично монополізувати енергоринок, виглядає не найкращим чином. І справа не тільки в ставленні до реконструкції та розвитку мережі АЕС, а й у небажанні можновладців зайнятися збільшенням видобутку вуглеводневих енергоносіїв. От куди би спрямувати фінансові та людські ресурси т.зв. «великого будівництва» - адже за збереження високих цін на газ у Європі наступного року катастрофа неминуча (за які кошти цей газ купувати?), та й цієї зими, у разі тривалих значних холодів, на пересічних українців чекатимуть дуже серйозні проблеми. Та чи здатні не допустити таких проблем і катастроф ті вітчизняні керманичі, у яких, за їхнім власним визнанням, на стратегічне мислення просто не вистачає часу?

Новини партнерів