Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

На плавному спуску до диктатури

У кожної країни свій почерк щодо нейтралізації несанкціонованих зборів і думок. У нас цей почерк називається містечково-клановою автократією, що виникла за часів Леоніда Кучми
7 жовтня, 2021 - 19:23

Диктатура завжди приходить в ореолі народної любові до тирана. Іноді прокрадається на котячих лапах, поступово і м’яко відбираючи права та свободи у громадян. Іноді вдирається за лічені дні, повністю перевертаючи життя людей. Іноді надягає на себе овечу шкуру народовладдя, і тільки утвердившись у ролі цілковитого хазяїна країни, демонструє ікла та кігті. Диктатури, як і люди, мають індивідуальність, послуговуючись не однаковими способами спокушання народів. Проте їх кінцева мета одна і постійна, що в Азербайджані, що у Білорусі,  чи то у Бразилії, Угорщині, Росії, Сінгапурі, Туреччині. Диктатури прагнуть до вічного життя своїх очільників і сімей. Вони ототожнюють себе з країною, що породила їх, ресурси якої перейшли у власність путіних, лукашенків, алієвих.  Неможливо відокремити їх особисте багатство від державного капіталу.  Тим і іншим вони розпоряджаються на власний розсуд, перетворюючи особисті погляди на світ в ідеологію політичної системи.

Чи можлива диктатура в Україні? — Ставлять сьогодні запитання політичні експерти та невіддалені від політики громадяни. Вважається, що поки ні. Бракує фінансових ресурсів, щоб купити народну любов, і не вдається розрівняти політичний ландшафт. Надто багато на ньому горбів і ям різного світоглядного походження. Думаю, це не так. Просто Україна випробовує власну модель одноосібного правління.

У Сінгапурі  робокопи забороняють людям збиратися більше п’яти, а штучний інтелект виявляє неблагонадійних громадян у соціальних мережах. У Мінську це роблять біологічні поліцейські і такі ж оглядачі віртуального простору з КДБ. У кожної країни свій почерк щодо нейтралізації несанкціонованих зборів і думок. У нас цей почерк називається містечково-клановою автократією, що виникла за часів Леоніда Кучми. За нього всі ключові посади в країні та регіонах обіймали вихідці з Дніпропетровська та Запоріжжя. Віктор Янукович замінив їх на донецьких. А Володимир Зеленський стиснув кадрове коло до одного провінційного містечка. Тепер конкурс «Міс Кривий Ріг» уже не звучить жартом. У всіх кастингах на керівні посади перемагають вихідці з центру залізорудного басейну.  А тепер уявімо собі, що у Франції більшість міністрів, депутатів і чиновників виявилися вихідцями не просто з провінції Лімузен, а з її маленького містечка Буссен. Невже жителі Нормандії, Бургундії, Шампані та Парижа не визнають це свавіллям і тріумфом автократії? Визнають. Адже за представництвом у владі регіонів країни ми визначаємо ступінь народовладдя. Тобто, диктатура з Кривим Рогом напереваги вже ввійшла до українського дому, стверджуючи в ньому лад, що існує в голові однієї особи.

Спостерігаючи, що відбувається в Росії та Білорусі, ми розуміємо, як важко боротися проти диктаторів, що прибрали до рук усю владу, всі інформаційні та фінансові потоки. Боротьбу зі свавіллям потрібно починати не чекаючи, коли владолюбні карлики виростуть до велетнів, що легко скручують шиї будь-яким протестам. Сподіваюся, українське суспільство не пропустить точку неповернення на плавному спуску до диктатури.

Газета: 
Новини партнерів