Тепер, коли ми навчилися літати у повітрі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди.
Бернард Шоу, англійський драматург

Навіщо Кремлю "братські народи"?

13 травня, 2021 - 17:06

Історія

У свідомості мешканців Кремля територія є ресурсом. Чим більше, тим краще. При цьому розширення території не вважається агресією. Війни обґрунтовуються історичною та культурною місією, нечутливою до страждань тих, кого "приєднують", необхідною для "захисту братніх народів".

Спочатку Кремль розширює зону свого культурного контролю за межі існуючих державних кордонів. Для цього використовуються будь-які культурні концепції з центром в Москві. Потім Кремль намагається за допомогою сили розширити межі свого політичного контролю на зону культурного контролю.

Російська імперія експортувала православ'я. СРСР воював за перемогу світової революції. У пострадянській Росії просувають "русскій мір". Будь-яка з цих концепцій прагне розширити межі політичного контролю Кремля до декларованих меж зони культурного контролю з центром в Москві.

Теорія

Теорія імперських війн описана в доповідях ГШ ЗС РФ. Спочатку на захоплюваній території розпалюються існуючі протиріччя. Неважливо які - національні, релігійні, мовні, територіальні - будь-які. Потім починається конфлікт, в якому Кремль виступає "захисником" однієї зі сторін.

Жертва агресії втрачає орієнтацію в системі "свій-чужий". Замість того, щоб згуртуватися проти зовнішнього агресора, одна частина держави, яку підкорюють, починає воювати проти іншої її частини. При цьому агресор виступає в ролі "миротворця", який "захищає" одну зі сторін і "примушує до миру" іншу.

У цій реальності, що конструюється, жертва агресії виставляється "хунтою", "карателями", "фашистами", які воюють із "власним народом". Роль "власного народу" виконують іноземні війська, заслані загони озброєних інсургентів і корисні ідіоти, які стали жертвою військової пропаганди агресора.

Практика

У 1997 році вийшла доповідь Інституту країн СНД про майбутнє "випробування України". З обґрунтуванням "відділення Криму" і необхідності "федералізації України". З 2000 року в Україні почалася централізована пропаганда "русского міра". У 2008 році почала створюватися оргструктура майбутньої "Новоросії".

В Одесі вперше слово "федералізація" з'явилося в програмі партії "Батьківщина" восени 2008-го. Аналогічні політпроекти були створені в ряді інших міст і в Криму. У 2010 році Гіркин вже листувався з майбутніми "лідерами Новоросії" про "організацію придністровського сценарію на Україні".

У 2014 році "народи криму і донбасу", за версією Кремля, "повстали проти української хунти". Російські війська виступили "захисниками однієї зі сторін конфлікту". При цьому в жодному іншому регіоні України, куди не дісталися кремлівська пропаганда і "захисники", до сих пір ніхто не загинув.

Статистика

У всіх пострадянських країнах, в яких влада змінюється на виборах, були розв'язані подібні конфлікти. У всіх конфліктах люди гинули там і тільки там, де їх "захищали". У всіх країнах, які не встигли увійти до НАТО, були створені зони заморожених конфліктів, контрольовані Кремлем.

У всіх велися переговори про легалізацію окупаційної адміністрації в політичному полі жертви агресії. На всіх окупованих територіях роздавалися російські паспорти. У всіх проводилися "референдуми про незалежність". Всі території до сих пір контролюються Кремлем.

У всіх "народних республіках" була зруйнована економіка. Єдиною оплачуваною роботою залишилася служба в окупаційних військах. Скрізь була включена пропаганда, яка пояснювала смерті і страждання діями жертви, а дії агресора оголошувала "захистом братнього народу".

Новини партнерів