Навіщо літали та витрачали гроші?
Московський напад ностальгії за Карибською кризою
Об'єднавчий собор, прийдуще отримання томосу та російські погрози розпочати широкомасштабну війну проти України дещо відтіснили в інформаційному потоці політ російських військових літаків до Венесуели.
Як повідомило Міністерство оборони Росії, два стратегічні ракетоносці Ту-160 пролетіли 24 тис. км із дозаправкою в повітрі, приземлилися у Венесуелі, взяли участь у спільних «оперативних польотах» із місцевими льотчиками та безпечно повернулися.
Цей політ не залишився без коментарів у США. Державний секретар Майк Помпео написав у Twitter, що «Російський уряд відправив бомбардувальники на інший кінець світу, до Венесуели. Росіянам і венесуельцям варто вбачити в цьому те, що це є насправді: два корумповані уряди розбазарюють суспільні кошти, пригнічують свободу та права, тимчасом як їх громадяни страждають». У російському Міністерстві закордонних справ назвали цей запис «непрофесійним».
Однак не це буквально розлютило Москву. Посол США в Колумбії Кевін Уїтакер у інтерв'ю радіостанції RCN Radio заявив, що Ту-160 – це «музейні експонати». На що ображатися, якщо цей бомбардувальник із бортовим номером 26 міститься в експозиції Музею дальньої та стратегічної авіації на аеродромі в Полтаві.
Цей літак 1960-х рр. потребує істотної модифікації, про що в Росії говорять від початку нинішнього століття. Перший модифікований Ту-160М було прийнято на озброєння лише в 2018 році. Виготовлення новісіньких Ту-160М2 розпочнеться, якщо вистачить сил і грошей, тільки після 2023 року. То що ж неправильно сказав американський дипломат?
Цікава виходить фінансова арифметика. Реальна вартість і витрати на політ є секретом від російського народу. Раптом цифри почнуть порівнювати з іншими і для влади безсторонніми. Проте певні підрахунки зробити можна.
За даними політолога Юрія Федорова, які наводить Радіо Свобода, одна година польоту Ту-160 коштує приблизно 0,5 млн руб. За 25-30 годин руху до Венесуели буде витрачено 15 млн руб. Два бомбардувальники – 30 млн руб. Політ назад ще стільки ж. Додамо 10 годин спільних «оперативних польотів» - 10 млн руб. Назагал щодо бомбардувальників за найскромнішими підрахунками 70 млн руб. Слід урахувати політ літаків супроводу – військово-транспортного Ан-124 та далекомагістрального Іл-62. Збільшимо витрати ще на 20 %. Отримаємо 84 млн руб.
Для російського оборонного бюджету не так і багато. За нинішнім курсом близько $ 1,2 млн. Є можливість іншого порівняння. Вартість складної онкологічної операції в Москві приблизно 250 тис. руб. За кошти, витрачені на політ до Венесуели, 336 хворим можна було зробити такі операції безкоштовно.
Люди Кремль ніколи не цікавили, тоді виникає питання: навіщо літали в таку далечінь? Відповідь розпадається на дві частини – внутрішню і зовнішню.
По перше. Командуванню російських військово-космічних сил потрібно довести, що на програму модернізації Ту-160 необхідно виділити потрібні кошти. У відомчих інтересах показати, що ці бомбардувальники необхідні для реалізації стратегічних планів.
По-друге. Важливим для підвідомчого населення є пропагандистський ефект. Показати, що Росії є чим відповісти на кільце ворогів, яке стискається, і в першу чергу в Латинській Америці в так званому backyard – задвірку США.
По-третє. Реально Москві нема чим відповісти на фактичну денонсацію Вашингтоном договору про ракети середньої та малої дальності. Хоч би скільки в Першопрестольній на федеральних телеканалах надували щоки і розповідали про новітні зразки зброї, «Калібри» і «Бар'єри», усі розуміють, що нова гонка озброєнь просто непідйомна для російської економіки. Не може країна з ВВП $ 1,5 трлн змагатися з провідною промисловою та науково-технічною державою з ВВП $ 20 трлн. До того ж ефективність американської економіки набагато вища, ніж російської. Це повною мірою стосується й оборонно-промислових комплексів двох країн.
Ось чому демонструється повернення до часів Карибської кризи 1962 року під розмови про нову російську базу в Венесуелі. Як повідомляють російські військово-дипломатичні джерела, у Москві за погодженням із Каракасом ухвалено рішення розмістити російську стратегічну авіацію на одному з венесуельських островів у Карибському морі, де є військово-морська база та військовий аеродром. Ідеться про розташований у 200 км на північний схід від Каракаса невеликий острів Орчила. Мабуть так, що така база є однією з асиметричних відповідей на вихід США з ракетного договору.
Москва неодноразово показувала, що історія її нічому не навчає. Адже Карибська криза закінчилася для СРСР із великими проблемами. З Куби довелося піти не лише під американським тиском після блокади, але й на багато років відмовитися від будь-яких зазіхань на свою військову присутність у Латинській Америці й тим паче в регіоні Карибського моря.
Який сенс у такій базі у Венесуелі, якщо весь регіон у повному розумінні слова просвічується американськими засобами радіолокації. При повному домінуванні військово-морських і військово-повітряних сил США.
Самі собою бомбардувальники Ту-160 виконані без сучасних технологій типу стелс і повністю засвічуються на екранах радіолокаторів. Вони досить проста ціль для ракет повітряного і наземного базування. Іншими словами, така база у воєнно-стратегічному та тактичному сенсах нічого не варта. Жодної загрози США та їх союзникам вона не несе, тому в Вашингтоні реагують на такі відомості поблажливим гумором.
Можливо, що подібну операцію викликано самозаспокоєнням Кремля та демонстрацією своєї значущості для внутрішнього споживання. У політичному сенсі серйозної підтримки венесуельському режиму така база не забезпечить. У нього такі економічні проблеми, що йому ніщо не допоможе, а чергове зниження цін на нафту доб'є його остаточно. За нинішньої інфляції в мільйони відсотків на рік залишається тільки закреслювати нулі та друкувати нові гроші.
Судячи з істеричної реакції в Москві на провали на українському напрямку, проблемами з сусідами по СНД та Євразійському союзу Кремль починає новий виток підвищення градуса напруженості. За багатьма напрямками.
Іранський союзник через внутрішні причини знижує свою присутність у Сирії та Лівані. Навантаження на Москву в цій країні зростає. Спроби проникнути в Лівію знищуються Парижем і Римом, та й Каїр заважає силою своїх можливостей. Тепер ухвалено рішення вирушити до Латинської Америки.
Звичайно, трохи задорого, а втім як тішить вірнопідданих. Їм доведеться тугіше затягнути пояси, але за імперські амбіції треба платити.
