Всяка диктатура вільного слова не терпить.
Сергій Єфремов, український громадський, політичний і державний діяч

Німецький «Тягни-Штовхай»

23 квітня, 2018 - 23:00

Розглядаючи заяву військового міністра Німеччини Урсули фон дер Ляєн, слід пам’ятати, що слова політика подібного рангу — не така річ, якою можна нехтувати. Тим паче слова настільки рішучі: «Заходу необхідно провадити жорсткішу політику щодо Росії і діяти проти неї з позиції єдності та сили, щоб змусити виконувати зобов’язання... Президент Путін не цінує слабкості». Здавалося б, міністр сказала лише те, що і так було очевидне щонайменше від часу анексії Криму. Однак тепер той факт, що Путін визнає лише силу, припинив бути секретом Полішинеля: європейські політики про нього не лише знають, але й говорять відкрито.

Щоправда, риторика продовжує залишатися досить обережною. Та сама фон дер Ляєн обмовляється, що Заходу, на відміну від Кремля, «образ ворога» не потрібен, і слід зберігати готовність до діалогу з Москвою. Інакше кажучи, «жорстка політика» є лише засобом, мета при цьому залишається тою самою: домовитися по-хорошому. З психологічного погляду маємо серйозний промах: оскільки Путін і його оточення впевнені, що Європа налаштована на діалог, то вони й надалі будуть поводити себе так, як вважають за потрібне. Ці люди бояться лише конфлікту, а діалог мислять лише на своїх умовах.

Доволі цікавою є відмінність між європейською та американською позицією щодо Росії. США діють відносно рішуче й жорстко. Наприкінці минулого року Вашингтон все-таки ухвалив довгоочікуване рішення про постачання Україні протитанкових комплексів «Джавелін» — і це при тому, що президент Дональд Трамп від самого початку не приховував своїх проросійських настроїв. Не так давно американські економічні санкції завдали по російській економіці досить відчутного удару. Удар не смертельний, проте з європейськими шпильковими уколами його жодним чином не можна порівняти. Більш-менш антиросійську позицію займають і британці, але острів’ян можна лише з великою часткою умовності віднести до Європи — переважно вони самі по собі.

У Старому Світі нічого такого немає. Тутешні політики, засуджуючи дії Росії на словах, практично нічого не роблять для того, щоб завдати їй реальної шкоди й змусити відмовитися від агресивної зовнішньої політики. Щобільше, коли в лютому 2015 року президент США Барак Обама мав намір постачити Україні зброю, саме німецький канцлер Ангела Меркель відмовила його від цього, посилаючись на те, що потрібно залишити простір для «реалізації дипломатичних, політичних зусиль».

Відносно нещодавно, на початку січня нинішнього року, глава німецької зовнішньої політики Зігмар Габріель (вже давно відомий своїми симпатіями до Кремля) скасував свою поїздку на Донбас, яку розраховував зробити спільно зі своїм українським колегою Павлом Клімкіним. Офіційною причиною скасування стала погана погода, але результатом — можливість для німецької дипломатії й надалі закривати очі на стан справ у регіоні.

Схоже, Німеччина (яка, звичайно, не вся Європа, проте найбагатша і найвпливовіша країна континенту) опинилася щодо до Росії у становищі «Тягни-Штовхай». Бізнес тягне її в один бік, інші міркування (зокрема політичні) штовхають в інший.

Згідно з даними Російсько-німецької зовнішньоторговельної палати, минулого року обсяг торгівлі між цими двома країнами зріс на 22,8 відсотка й досяг суми 41 мільярд євро або 50 мільярдів доларів. Погодьтеся, після такої новини важко вимовляти слово «санкції» без іронічної посмішки.

Офіційний Берлін не може не рахуватися з інтересами німецького бізнесу, а він тісно пов’язаний з Росією. Ділові інтереси, наприклад, американських підприємців меншою мірою залежать від РФ, тому Вашингтон може допустити стосовно цього набагато більшу свободу дій, ніж керівництво Німеччини. Ризикувати станом своєї економіки охочих небагато.

Однак це лише один бік питання. ФРН як один з європейських лідерів (поряд із Францією) найбільше зацікавлена ​​в спокої і благополуччі континенту. Загрожує ж цьому спокою саме Росія своїм зазіханням на території і принципи — насамперед на принцип непорушності кордонів. Спокійно дивитися на це Німеччина якщо й може, то лише нетривалий час.

Останніми роками німецький «Тягни-Штовхай» опинився в дуже складній ситуації, де потрібно тягнути так, щоб це не зашкодило штовханню.

Варто зробити поправку і на те, що Урсула фон дер Ляєн очолює лише одне з міністерств, причому таке, яке безпосередньо не пов’язане із зовнішньою політикою. Тому вона може дозволити собі трохи більшу свободу у висловлюваннях, ніж та сама Ангела Меркель.

Не можна виключити, що слова міністра оборони означають якщо не зміну німецького зовнішньополітичного курсу, то хоча б пробу — щоб побачити реакцію суспільства й визначитися з подальшими діями. Важливо зрозуміти, що саме означає фраза про «жорстку політику» і чи означає взагалі щось.

На практиці така політика могла б проявитися передусім в економічних санкціях на кшталт тих, які нещодавно застосували США. Дійсно, німецький бізнес пов’язано з Росією — але ж тією самою мірою і російський бізнес пов’язано з Німеччиною, і рівно настільки ж відкрито для удару. Питання в тому, наскільки в Берліні готові такого удару завдати.
Зрештою, не можна не відзначити, що Урсула фон дер Ляєн серед гріхів Кремля на перше місце поставила анексію Криму й вторгнення на Донбас. Існував ризик, що після усіх нещодавніх подій у Сирії Захід просто забуде про українську проблему як менш важливу. На щастя, цього не відбулося.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments