Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Нова платформа для нового Мюнхена

Жодна держава, що поважає себе, таку програму, звісно, не прийме. І не дивно, що Київ «12 пунктів» категорично відкинув
18 лютого, 2020 - 10:43

На конференції  з безпеки в Мюнхені було оприлюднено план з 12 пунктів, присвячений припиненню війни н Донбасі. Група лідерів у питаннях євроатлантичної безпеки, пов’язана з Російською радою з міжнародних справ (РРМС), представила спільну заяву про «Дванадцять кроків для зміцнення безпеки в Україні та в Євроатлантичному регіоні». З російського боку засновником групи є колишній глава МЗС РФ Ігор Іванов. Серед відомих людей, що підписали заяву, можна назвати колишнього головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Філіппа Брідлава та нинішнього президента Фонду Карнегі для міжнародного миру Вільяма Бернса, а також трьох українських експертів: Василя Філіпчука, Олександра Чалого та Олексія Семенія, які вирізняються проросійськими симпатіями. Не дивно, що про агресію Росії проти України, яка й викликала санкції з боку Євросоюзу, США й інших країн, у заяві немає ані слова, й складається враження, що війна в Донбасі — це якась громадянська війна українців проти українців, без будь-якого іноземного втручання. Та й анексія Криму жодного разу не згадується.

ЯКІ Ж КРОКИ ДО ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ В ДОНБАСІ ПРОПОНУЮТЬСЯ?

1. Відновлення роботи Спільного центру з контролю й координації питань припинення вогню на Донбасі за участю українських і російських військових. Але річ у тому, що російські військові використовували цей центр для ведення розвідки на користь сепаратистів «ДНР» і «ЛНР». У зв’язку з цим в Україні було ухвалено закон про деокупацію, що забороняє доступ до країни російських військовослужбовців. А від членів СЦКК закон вимагає біометричного контролю при в’їзді до України, проти чого заперечує російська сторона. Більшість російських військових там представляють спецслужби, а тому частенько міняють імена й прізвища, тож біометричний контроль з відбитками пальців їм зовсім ні до чого. Таким чином, відновлення роботи СЦКК передбачає, що Україна має змінити свої закони, тоді як від Росії ніяких поступок не потрібно. Автори заяви вважають, що відновлення СЦКК забезпечить швидке реагування на порушення Мінських угод, зокрема на перешкоди виконанню Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ функцій моніторингу й контролю. На практиці СЦКК використовувався у своїх інтересах головним чином російською стороною й фіксував порушення переважно з українського боку. А СММ являє собою особливо жалюгідне видовище, і її члени переймаються передусім тим, як захистити себе від бойовиків «ДНР» і «ЛНР».

2. Встановлення діалогу «нормандської четвірки» щодо кризового врегулювання на рівні військових. Знову-таки, цей формат працюватиме лише на користь Росії, оскільки представники військових відомств Німеччини й Франції, базуючись на доповідях своїх заляканих спостерігачів у зоні конфлікту, у більшості випадків займатимуть проросійську позицію.

3. Поліпшити безперешкодний доступ і свободу пересування в зоні конфлікту. Проте в разі реалізації цього пункту у виграші буде лише Москва, оскільки її представники зможуть безперешкодно вести розвідку й пропаганду на українській стороні, тоді як сепаратисти домовленості не виконуватимуть, і доступ українських представників на територію «ДНР» і «ЛНР» залишиться небезпечним для життя.

4. Пошук зниклих без вісти. Проти цього пункту важко заперечити, тільки не зрозуміло, чому цьому кроку мають передувати ще три кроки, зокрема встановлення контактів військових у «нормандському форматі».

5. Розробити й реалізувати гуманітарні ініціативи щодо розмінування. Знову-таки, пропозиція безперечна. Тільки для її реалізації слід спершу ефективно припинити вогонь й розвести війська, що, вочевидь, неможливо зробити без введення значного за чисельністю міжнародного миротворчого контингенту. Проте в чотирьох попередніх кроках нічого про це не говориться, зате українській владі й міжнародному співтовариству пропонується розробити спеціальну програму «Розмінування Донбасу». А російська сторона, чиї військові заполонили Донбас мінами, тут наче ні до чого.

6. Прискорити економічне відновлення Донбасу. Не дуже зрозуміло, як можна прискорити те, що ще не починалося. Без визначення політичного майбутнього окупованої частини Донбасу ніхто в його відновлення, зокрема й Росія, не інвестуватиме. Спроби почати відновлення окупованих районів зараз, особливо з міжнародною участю, спрямовані на те, щоб так чи інакше легалізувати наявний статус-кво, тобто російський контроль над територією «ДНР» і «ЛНР».

7. Вивчити можливість створення зон вільної торгівлі. Як і попередній крок, здійснимий лише після вирішення політичних питань, про які в попередніх кроках немає ні слова.

8. Розробити «дорожню карту» щодо санкцій. Цей пункт передбачає, що конкретні дії Москви з реалізації Мінських угод можуть призвести до ослаблення західних санкцій, тобто пропонується власне те, що Путін хотів би отримати, — в обмін на якісь символічні поступки добитися повноцінного скасування частини санкцій. Якраз Макрон говорив на цю тему в Мюнхені абсолютно в дусі свого далекого попередника Даладьє, що «ми повинні розпочати діалог з Росією. Росія — постійний член Радбезу ООН, і тому Росію не можна постійно блокувати й ігнорувати. Можуть бути різні формати, і ми повинні підсилити довіру». Даладьє, щоправда, говорив не про Росію, а про нацистську Німеччину. От тільки Помпео не Чемберлен і похвалився: «Сполучені Штати озброюють Україну, щоб допомогти цій хоробрій державі захищатися від російської агресії».

9. Усунути радіологічну загрозу, оскільки в Донецької області та довкола неї міститься приблизно 1,2 тис. джерел радіоактивного випромінювання, які використовуються в медичних, промислових або наукових цілях. Йдеться, перш за все, про контроль цих джерел на окупованих територіях. Проте вельми сумнівно, що бойовики пустять туди міжнародних експертів. Та й експерти навряд чи поїдуть без гарантій безпеки, яких їм усе одно ніхто не дасть.

10. Запустити діалог між країнами Євроатлантичного регіону про побудову системи взаємної безпеки. Ідея абсолютно пустопорожня й суто пропагандистська. Так чи інакше якийсь діалог між лідерами держав у цьому просторі йде, і що означає його запуск — незрозуміло. Діалог, врешті-решт, — це ж не штучний супутник Землі.

11. Надати підтримку й визначити коло питань вибіркової взаємодії між ЄС і Росією, зокрема підтримуючи виконання мінських угод. Пропонується зробити кроки для розвитку відносин в сферах співпадаючих інтересів (наука, трансгранична й регіональна співпраця, а також співпраця у сфері зміни клімату й захисту довкілля). Фактично, що тепер стало загальним трендом в Євросоюзі, політичні й соціальні проблеми намагаються підмінити висуненням на перший план принципово нерозв’язних глобальних проблем, на кшталт боротьби зі змінами клімату (чомусь політикам не спадає на думку, що боротися треба не з кліматичними змінами, що людству навряд чи під силу, а з негативними наслідками таких змін).

12. Необхідно якнайскоріше запустити новий всеосяжний національний діалог про ідентичність в Україні за участю лідерів громадської думки, провідних науковців і всесвітньо визнаних експертів. Треба дати можливість сусідам України (передусім Польщі, Угорщині та Росії) також висловити свою думку. Діалог має зачіпати теми історії та національної пам’яті, мови, ідентичності та проблеми меншин. Невід’ємною частиною діалогу мають бути терпимість і пошана до етнічних і релігійних меншин як усередині країни, так і за кордоном. Тут практично повторюються всі тези кремлівської пропаганди про Україну як державу, що не відбулася, про відсутність української ідентичності (мовляв, українці й росіяни — один народ), про природну ксенофобію українців і про необхідність введення над ними своєрідного «зовнішнього управління», принаймні у сфері національної історії й історичної пам’яті. Жодна держава, що поважає себе, таку програму, звісно, не прийме. Не дивно, що Київ «12 пунктів» категорично відкинув. Узагалі ж, автори заяви побудували її в примітивно-марксистському дусі: спочатку економічні кроки й тільки потім політичні. А вийшло погано, оскільки всі економічні кроки мають суто пропагандистський характер і без політичних рішень не реалізуються, а конкретні рішення підміняються марнослів’ям. Невипадково, експерти «Атлантичної ради», переважно — відставні дипломати, розкритикували «12 кроків», оскільки вони або відображають кремлівський підхід до переговорів і кремлівську дезінформацію, а головне, пропонують таке розв’язання проблеми, яке влаштує Кремль, можливо, сподіваючись сподобатися представникам російської еліти й спонукати їх приєднатися до цієї заяви. Можна не сумніватися, що «12 пунктів» активно використовуватимуться кремлівськими пропагандистами як у Росії, так і, особливо, за її межами, зокрема в Україні. Але сумніваюся, що українські інтелектуали й політики, окрім відверто прокремлівських, сприймуть цю програму серйозно.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ