Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Олаф Шольц проти Карла Ясперса

Визначний філософа-антифашист попереджав про небезпеку забуття злочинів минулого
24 березня, 2022 - 12:56

Минулого тижня канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив про неприпустимість образ та нападків на росіян, оскільки за війну в Україні, за його словами, відповідальний тільки Володимир Путін. Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук негайно відповів йому: «Пане канцлер Олаф Шольц, Ви справді вважаєте, що один Путін вбиває наших дітей, руйнує наші міста, нищить нашу країну? А росіяни ні до чого? Вони просто підтримують його політику? А російські військові ні до чого? Вони просто виконують його наказ? Не обманюйте себе. Просто хочу нагадати, що під час Нюрнберзького процесу нікому не вдалось отримати виправдовувальний вирок із аргументом "я просто виконував наказ"». Відповідь влучна і точна, хоча можна було б нагадати, що Нюрнберзьких процесів було аж 11: один «великий», де фігурували найголовніші нацистські злочинці, і десять «малих», на яких судили нацистів середньої ланки: суддів, які ревно виконували закони Рейху, журналістів, які пропагували гітлеризм, адміністраторів, які налагоджували військове виробництво… Крім того, у Західній Німеччині була проведена масова денацифікація, яка зачепила членів НСДАП, чиновників, офіцерів…

Ця б подія, може, не заслуговувала додаткової уваги (за ці дні чимало українських діячів культури та політиків «потопталися» по тезі «російський народ ні при чому, то все поганий Путін», висловленої не тільки Шольцем), якби не дуже важливе «але». Справа в тому, що Шольц де-факто спробував заперечити (чи, як-то модно зараз казати, «зканселювати») фундаментальну настанову визначного німецького філософа-антифашиста Карла Ясперса (1883-1969). А саме – заперечити поняття «національної провини», в конкретному випадку, про який писав і говорив Ясперс, але не тільки в ньому – німецької провини за гітлеризм, за Другу світову війну та за Голокост.

У повоєнній Німеччині Карл Ясперс виступив із закликом до своїх співвітчизників покаятися та спокутувати свою провину за масові вбивства людей. На його думку, «проблема провини» вимагає глибинного морального та духовного подолання, пов’язаного не лише з насильницьким покаранням безпосередньо винних за скоєні злочини, а й із внутрішнім оновленням кожної людини. Ясперс наполягав, що злочинне минуле необхідно постійно нагадувати людям, щоб не допустити відродження злочинних настанов.

Книга Ясперса «Питання про провину» вийшла в Цюріху 1946 року, а перед цим він виступив по німецькому радіо з циклом передач на цю тему. Провина та відповідальність – ось із чим німецький філософ увійшов до європейської (і не лише німецької) самосвідомості першого повоєнного десятиліття. Проте передусім – німецької. Ясперс був переконаний, що всі німці, які жили при Гітлері в Німеччині (включно з ним самим), і що найістотніше – кожен із них окремо, взятий «наодинці з самим собою», зі своєю совістю, тією чи іншою мірою винні у кошмарних злочинах, які творили гітлерівці. Нехай рішення про конкретний ступінь винуватості одних із них підлягає військовому суду, про винуватість інших — цивільному, про винуватість третіх – політичному, про винуватість четвертих – моральному суду, про провину п’ятих – суду сумління, який вершить особистість над собою. Нехай одні мають бути покарані відповідно до юридично зафіксованих законів, інші піддані морально-політичному остракізму, треті засудять себе самі. Але кожен має понести своє покарання, прийнявши свою частку відповідальності за злочини, що творяться при ньому, а часом і прямо на його очах і за його співучасті. «За вчинки, які я здійснюю як окрема особистість, я несу моральну відповідальність, - писав Ясперс, - причому ця форма відповідальності поширюється на всі мої дії – політичні, воєнні тощо. Найвищою інстанцією, яка звинувачує ці дії в моральному плані, є совість і люди, які перебувають зі мною в комунікації (мої друзі, близькі, всі, хто цікавиться моєю душею). І нарешті, є метафізична провина, яка робить кожного відповідальним за все безправ’я у світі, особливо за злочини, скоєні в його час та з його відома. Якщо я не зробив усе, що міг, щоби знищити ці злочини, то я їхній співучасник». Як бачимо, філософ не вважав німецьку провину однаковою для всіх категорій німців – але він вважав її спільною, хоча й індивідуалізованою, для всієї Німеччини, хіба що крім тих, кого кинули у концтабори та в’язниці, і то – їх стосувалася метафізична провина, - а чи все можливе я зробив? «Кожна людина відповідає – разом із іншими людьми – за те, як нею правлять», - резюмував Карл Ясперс. Тобто йдеться про універсальну категорію, притаманну всьому сучасному світу.

Як бачимо, позиція Карла Ясперса, яка повністю накладається на сучасну Росію, прямо протилежна позиції Олафа Шольца. Як на мене, це дуже небезпечно для самої ФРН: забуті настанови визначного філософа-антифашиста, який попереджав про небезпеку забуття злочинів минулого, і не лише нацистських, – Ясперс був противником усіх видів тоталітаризму. Він вів мову про «дві найбільш злочинні держави – націонал-соціалістичну Німеччину і більшовицький СРСР». До речі, якщо стояти на позиції Ясперса, то у використанні українцями німецької зброї проти російського війська не було би нічого негативного – адже «колективний Путін» де-факто відновив одну з найбільш злочинних держав і сьогодні прагне вийти на кордони сталінського часу. Тому знищувати військо цієї держави і саму цю державу стало б великою честю для німців – але, виявляється, у них уже закінчилося те озброєння, яке вони могли б передати українцям… Що ж, схоже, слова Тараса Шевченка: «Славних прадідів великих Правнуки погані!» - стосуються не тільки певних категорій українців…

 

Новини партнерів