Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

«Поки ллє, не складайте парасольку...»

Як стіни готелю Grove допомагають саміту НАТО
2 грудня, 2019 - 19:24
ФОТО REUTERS

3 і 4 грудня неподалік Лондона в замку, збудованому 1720 року, Гай (Grove) Вотфорд, графства Хартфордшир відбудеться ювілейний саміт НАТО. На це місце і подію подивімося трохи інакше, ніж політичні оглядачі — через призму інформації про старі й нові війни на Європейському континенті.  

Завершення будівництва замку, що прихистив лідерів альянсу, відбулося в рік підписання Гаазького договору. Він припинив війну між Великою Британією, Францією, Голландською Республікою та Австрією за іспанську спадщину. Але якби замок був побудований раніше чи пізніше, була б інша війна й інший мирний договір. Збройні конфлікти у Старому Світі XVIII століття виникали часто. За сто років їх відбулося понад 40. Щонайменше в десятьох брала участь московія, перетворена Петром I на російську імперію. 1721 року скінчилася Велика Північна війна, що принесла поразку Карлові XII, горе українцям і знамениту Епоху свободи для Швеції, якою почав правити парламент. Потім були російсько-перська, російсько-турецькі, російсько-черкеські, російсько-польські, знову російсько-шведські війни, що розширювали Російську імперію.

XIX століття збільшило частоту гуркоту гармат на континенті. В енциклопедіях їх значиться понад 50. У більшості воєн брала участь Росія: у трьох турецьких, фінській, англо-російській, 35-річній Кавказькій компанії, Кримській, не кажучи вже про присутність у сімох коаліціях проти Наполеона. Опустимо релятивні характеристики мотивацій таких битв. Зосередьмося на безперечному факті: значній ролі Росії  у збройних конфліктах на території Європи.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

У XX столітті використання зброї в ім’я реалізації політичних задумів досягло свого апогею. За 100 років на континенті відбулося понад 100 воєн і збройних повстань. Дві третини — в першій його половині. У двох, світових, катастрофічних за розмірами жертв і заподіяних збитків для європейської цивілізації, домінували Росія і Радянський Союз, конкуруючи з Пруссією і Третім рейхом. Цілий каскад воєн породив перетворення царської Росії на СРСР і прагнення останнього закріпити за собою імперські завоювання. Україна, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Бесарабія, не враховуючи Кавказу — театри радянських воєн, спрямованих на придушення національно-визвольних рухів. Ці ж країни, зокрема й Фінляндія, стали плацдармами для радянського вторгнення в 1939—1940 роках. Військова міць СРСР перетворилася на вирішальний чинник визначення стану Європи: у мирі вона чи у війні. Але з 1949 року все змінилося. Війни вщухли, перейшли до розряду тріскових, а якщо тривали, то у вигляді громадянських і міжнаціональних конфліктів, за винятком турецького вторгнення на Кіпр. НАТО забезпечило спокійне життя для народів більшості країн Західної Європи, що не знали миру між собою до альянсу. Східна ж залишилася в режимі перманентних битв. НДР 1953-го, Угорщина 1956-го, Чехословаччина 1968-го звернули зі шляху демократичних перетворень під дулами автоматів радянських солдатів.

1991 року, коли зруйнувалася система військового примусу до соціалізму, західний світ зітхнув вільно, не побоюючись радянських танків і ракет. Але залишилася спадщина соціалізму у вигляді штучних державних утворень, що розпадаються мирно, як Чехословацька РСР, або з кровопролиттям, як Соціалістична Федеральна республіка Югославія. Війни за незалежність від Москви розгорнулися по всьому периметру європейських кордонів СРСР, з Кавказьких гір до Балтійського моря. І вони не вщухають.

Нове XXI століття залишило без змін практики насильницького утримання колишніх радянських республік під п’ятою Москви. Тепер авторство всіх воєнних конфліктів в Європі належить виключно Росії, єдиній країні, що порушила всі свої міжнародні зобов’язання анексією Криму, війнами з Грузією та Україною.

У багатьох російських, і деяких західних, політиків модно називати таку поведінку держави — реакцією у відповідь на наближення НАТО до кордонів Росії. Але не альянс наближається до Москви, а колишні республіки тікають від неї, шукаючи порятунок під єдиною у світі парасолькою безпеки.

Не знаю, чи на ювілейному саміті альянсу обговорюватимуть воєнну історію Європи за останніх якщо не триста, то хоча б 70 років. Можливо, реальна політика знехтує уроками минулого. Усі обмежаться обговоренням ідей Е.Макрона про односторонній мир з агресивним партнером, який століттями наповнює окопи континенту трупами солдатів і розпорошує свої радіоактивні й отруйливі речовини в країні, де відбувається саміт НАТО.

Що ж, червона цегла готелю Grove, обпалена ще за Георга II, змушує згадувати історію. Конструкція слугувала притулком для 13 поколінь людей. Перебудовувалася, модернізувалася, але не втратила функціональності, відповідаючи кожній епосі. Нині слугуватиме президентові Франції для оголошення його поглядів на архітектуру безпеки. Слова Е.Макрона, вочевидь, не стануть новиною, він їх вже виголошував публічно. Ми чули суть: альянс застарів і його потрібно змінювати. Але при цьому ніхто з учасників не вийде за трисотрічні стіни Grove, аби, вмостившись на травичці поля для гольфу, поговорити про безпеку континенту без даху над головою. Лине злива чи наскочать антиглобалісти, буде не до роздумів. Чому ж стиль поведінки у старому готелі має відрізнятися від стилю обговорення долі НАТО? У Хартфордширі можна переїхати до іншого готелю, їх там багато, але ж ніхто не ризикне залишити номери, знаючи, що заходи безпеки є чинними лише щодо Grove. Звісно, це метафора, але не гіпербола, а літота, тобто применшення. «Переїхати» до нового альянсу складніше, аніж до нової будівлі, за проект якої ще не бралися.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ