Посол Ізраїлю: «містер Х» у квадратурі геополітичного кола
Як й очікувалося у поінформованих колах, уродженець Санкт-Петербурга Михаїл Бродський призначений послом Ізраїлю в Києві. Це повідомив сам дипломат на власній сторінці у Facebook. Він є першим представником «радянської» алії, що здобув такий високий дипломатичний ранг, причому у порівняно молодому віці, ще п’ять років тому.
Ось основні життєві та кар’єрні віхи нового посла Ізраїлю в Україні. Він народився у 1972 році, репатріювався у 1990 році. Випускник Тель-Авівського університету. Володар першого ступеня з політології та другого ступеня з дипломатії та національної безпеки. З 2002 року – співробітник міністерства закордонних справ. Працював прес-секретарем і політичним секретарем посольства Ізраїлю в Москві, аташе з роз’яснювальної роботи посольства Ізраїлю в Лондоні, послом у Казахстані. Завершивши свою місію там, Бродський призначений в Україну.
Декілька років тому він так окреслив журналістам своє кредо як дипломата: «Для людей, які його оточують за кордоном, посол і є Ізраїль. Все, що він говорить, все, що він пише, все, що він робить публічно, робить Ізраїль. Про це не можна забувати, тому що, якщо ти раптом почнеш просувати свою особисту думку з якогось питання, це буде недоречно, непрофесійно, нерозумно і неправильно… Питання, які вирішують професійні дипломати, не можуть вирішити люди, що не володіють професійною підготовкою, знаннями та досвідом».
Уже з послужного списку зрозуміло, що у діяльності посла Бродського, як то кажуть, можливі варіанти, і до нього багато хто в Україні, принаймні попервах, ставитиметься з певною настороженістю. Справді, з одного боку, не може не імпонувати максима – «все, що посол говорить, все, що він пише, все, що він робить публічно, робить Ізраїль». Адже за минулі десятиліття деякі ізраїльські представники в Україні висловлювали, м’яко кажучи, не надто професійні та врівноважені власні думки з того чи іншого складного питання, і розголос від того не йшов на користь доброзичливим відносинам між обома країнами. З іншого боку, і на самому початку 1990-х – коли ще не була стверджена незалежність України, тим більше, не відбулося обміну послами, - і у трагічному та героїчному 2014-му багато які складні питання двосторонніх відносин успішно вирішувалися людьми без дипломатичної підготовки, і з того було чимало користі для обох сторін. З одного боку, Михаїл Бродський сформувався як особистість у «культурній столиці» Росії, у Пітері, у роки перебудови, і знає зі свого юнацького досвіду, що таке партократія, «чорна сотня» та хижацький капітал. З іншого боку, у його свідомості та підсвідомості з тих же часів могли бути закладені, а в період роботи в посольстві у Москві підсилені (поза волею самого дипломата!) російські імперські матриці – нехай не суто політичні, а культурно-історичні, включно з образом «хохлів» як споконвічних антисемітів. З одного боку, досвід роботи у Москві міг вилитися у стійке неприйняття неототалітарного та шовіністичного путінського режиму, з іншого боку… Носить же прем’єр Ізраїлю «колорадську» стрічку, ходячи Москвою поряд із Путіним і, прости Господи, російськими неонацистами у лавах «Безсмертного полку», чи не так? З одного боку… Втім, досить. Оцих боків можна ще назвати чимало. Та все це поки що теоретично – ближчий час покаже, ким є новий посол і якими принципами він керується не на словах, а на практиці.
Утім, щодо цих принципів є серйозна проблема, не пов’язана напряму з особистими якостями посла Бродського. Полягає вона в певних особливостях зовнішньої політики Держави Ізраїль за чинної влади. Один лише приклад. 24 листопада Олександр Лукашенко прийняв вірчі грамоти послів шести держав: Бангладеш, Камбоджі, Китаю, Намібії, Пакистану й Ізраїлю. «Для нас очевидно одне – білоруси, як це завжди бувало в минулому, довели свою здатність відстояти суверенітет країни, традиційні цінності та територіальну цілісність», - заявив «в.о. президента» Білорусі. І спеціально звернувся до ізраїльського посла: мовляв, у нас розвиватиметься співпраця в царині ІТ і біотехнологій, робототехніки, а також штучного інтелекту. «І є що вам запропонувати. Ваш рівень розвитку ми знаємо», - сказав Лукашенко.
Ясна річ, чимало вихідців із Білорусі в Ізраїлі були шоковані цим політичним жестом їхньої держави. Одна з активісток спільноти «Білоруси в Ізраїлі» Ірина Гуревич заявила: «Ми не розуміємо, що Ізраїль робить в компанії таких країн, як Пакистан і Китай, Сирія, Іран і Венесуела, посли яких теж брали участь у цій церемонії… У Білорусі твориться правове беззаконня… В числі інших, від репресій постраждали шестеро ні в чому не винних ізраїльтян. Ізраїль не лише не засудив насильство щодо білорусів й ізраїльтян, але своїм дипломатичним кроком сьогодні фактично став на бік тирана. Невже після цього ми зможемо продовжувати називатися демократичною країною? Як ми будемо вимагати від ООН шанобливого ставлення до себе, якщо самі підтримуємо диктатора? Що з нашими єврейськими цінностями свободи, добра і справедливості – наші політики забули про них і керуються лише прагматичними хвилинними інтересами?»
Але так думають не всі вихідці з Білорусі. Скажімо, доктор історичних наук Леонід Сміловіцький з Тель-Авівському університету наголошує: «Я можу пояснити позицію нашого МЗС тільки тим, що Ізраїль не хоче дратувати Росію, яка зовні намагається здаватися стороннім спостерігачем, а насправді дуже боїться, що за таким же сценарієм і Російська Федерація буде розпадатися в результаті мирних або не зовсім мирних протестів… А ізраїльський МЗС вважає, що без Росії утримувати ситуацію на Близькому Сході нам буде ще більш проблематично, важче вирішувати проблеми з Іраном, "Хезболлою", в Газі… Ізраїль завжди себе так поводить, кажучи "ми маленькі, нам не дозволено робити те, що може велика країна". Є сили інерції в МЗС, яке вважає це вимушеним заходом».
Нагадаю, що Євросоюз запровадив низку санкцій проти режиму Лукашенка, підтримані й Україною, самого ж Лукашенка не вважає законно обраним президентом. А Байден запросив лідерку білоруських противників режиму Світлану Тихановську до Вашингтону, на процедуру своєї інавгурації. Як бачимо, уряд Ізраїлю справді йде проти течії, тому цілком можливо, що від нового посла у Києві вимагатимуть нічим «не дратувати Росії». А це матиме суто негативні наслідки для двосторонніх відносин між нашими країнами…
