Повчальні фейки та американський антикапіталізм
Днями в США розгорівся науковий скандал. Американські вчені Джеймс Ліндсі, Хелен Плакроуз і Пітер Богоссян, котрі мали солідну репутацію в академічному середовищі, зізналися, що протягом року проводили неоднозначний, з етичної точки зору, соціальний експеримент. Під вигаданими іменами вони писали свідомо абсурдні статті, аби довести, що ідеологічна упередженість у соціальних науках уже давно витіснила здоровий глузд.
Роботи дослідників публікувалися в поважних наукових журналах, але в методологічному плані не витримували ніякої критики, висунуті гіпотези не підтверджувалися емпіричними даними, а іноді автори посилалися на неіснуючі джерела або статті таких же фіктивних учених.
Тематика статей була різна, але всі вони присвячувалися питанням соціальної справедливості: фемінізму, культури мужності, расової ідентифікації, сексуальної орієнтації тощо. На думку авторів експерименту, в області соціальних досліджень пошук істини вже мало кого цікавить, а на перший план виходить ідеологія, яка наказує засуджувати «експлуататорів» і підтримувати «експлуатованих».
В одній з псевдонаукових робіт, написаних Ліндсі, Плакроуз і Богоссяном, пропонувалося, наприклад, дресирувати чоловіків, як собак. В іншій – змушувати білих студентів слухати лекції, сидячи на підлозі аудиторії закутими в ланцюги, в якості покарання за рабовласництво їхніх предків. У третій крайня форма ожиріння, що загрожує смертю, заохочувалася як вільний вибір здорової людини. У четвертій пропонувалося вважати мастурбацію, під час якої чоловік представляє у своїх фантазіях реальну жінку, актом сексуального насильства по відношенню до неї.
Стаття під назвою «Реакція людей на культуру зґвалтування і прояви нетрадиційної сексуальної орієнтації в собачих парках Портланда, штат Орегон» була відзначена навіть спеціальною нагородою. У ній стверджувалося, що дослідники обмацали геніталії майже 10 тисяч собак, опитуючи господарів щодо інтимних пристрастей їхніх вихованців. А одна з публікацій на тему фемінізму, «Наша боротьба – це моя боротьба», була перефразованою главою з книги Гітлера «Майн Кампф».
Ліндсі – доктор математичних наук, Плакроуз – фахівець з релігійної літератури епохи Відродження, Богоссян – доктор філософських наук. Свої політичні переконання всі троє визначають як «ліберали, які тяжіють до лівих поглядів». Однак, будучи співробітниками системи вищої освіти, вони стверджують, що в соціальних науках домінуюче місце зайняли роботи, в основі яких лежить не прагнення до об'єктивної правди, а зловживання різними питаннями соціальної несправедливості.
«Автори таких робіт все частіше чинять тиск на студентів, адміністрацію і співробітників інших факультетів, змушуючи тих висловлювати підтримку своїм поглядам. Але ці погляди абсолютно ненаукові », – підкреслюють дослідники-дисиденти.
Вони говорять, що тепер їхня репутація в науковому співтоваристві зруйнована, але водночас вважають, що проект себе виправдав.
ЧОМУ ВЧИТЬ ШКОЛА
У 1998 році американський філософ Роберт Нозік написав статтю, в якій задався питанням, чому багато заокеанських інтелектуалів-гуманітаріїв поділяють «ліві» погляди і в цілому зневажають капіталізм. Нозік прийшов до висновку, що вся справа в школі.
Філософ виходить з такого: інтелектуали, які працюють зі словом, вважають, що вони повинні користуватися найбільшим престижем у суспільстві та отримувати найбільшу винагороду, однак капіталістична система не дає їм подібних привілеїв.
«У міру того, як книжкові знання набували все більшого значення, відбувалося поширення шкільної освіти – спільного навчання молодого покоління в класах читання і книжкової премудрості. Школа, поряд з сім'єю, стала головним інститутом, що визначав погляди молоді, й майже всі майбутні інтелектуали пройшли шкільне навчання. У школі вони домагалися успіхів. Їх порівнювали з іншими і визнавали кращими учнями. Їх хвалили і винагороджували вищими відмітками, вони були улюбленцями у вчителів. Як же їм не переконатися у власній перевазі? Щодня вони спостерігали відмінність у здібностях оперувати ідеями, в умінні швидко міркувати. Школа говорила й показувала їм: ви краще за всіх», – пише Нозік.
Але капіталізм вчить іншому, підкреслює мислитель, адже вільний ринок найбільше нагороджує не тих, хто вміє краще за інших оперувати словом, а тих, хто вносить найбільший вклад в економіку, задовольняючи через ринковий механізм суспільні потреби.
Тому багато інтелектуалів-гуманітаріїв, згідно з Нозіком, хочуть, щоб усе суспільство було свого роду величезною школою, нагадувало те середовище, де вони досягали значних успіхів і де їх високо цінували.
«До цього треба додати ще одне. Майбутні «ковалі слів» домагаються успіхів у рамках формальної, офіційної шкільної соціальної системи, де нагороди розподіляє «централізована влада» в особі вчителя. Тому не дивно, що в подальшому розподіл благ і нагород через централізований механізм представляється інтелектуалам більш доречним, ніж «анархія і хаос» ринку», – вважає філософ.
