Врятуймо мову — мова врятує нас!
Юрій Іллєнко, кінорежисер, сценарист, актор, оператор, продюсер, Народний артист України 1987 року

Про небезпеку «простих рішень»

12 січня, 2018 - 11:37

От цікаво мені: борці з баригами і олігархами як собі уявляють сценарії розвитку національної економіки у випадку швидкої і «революційно рішучої» втрати статків (наприклад, легальної конфіскації чи напівлегальної експропріації) крупного національного капіталу?

Реальних сценаріїв існує не так, щоб дуже багато (якщо не рахувати за "сценарій" побудову "гібридних народних республік" накшталт Абхазії, Південної Осетії, "Л/ДНР" та інші відверто суїцидальні випадки).

По-перше, на місце крупного національного капіталу прийде крупний закордонний капітал. В нашому випадку, особливо в разі застосування незаконних шляхів експропріації (a.k.a. «раскулачіванія») це буде капітал російський (чи китайський), для якого не має значення законність способу зачистки конкурентного поля. Тобто, наші борці пропонують замінити «своїх бариг і олігархів» на бариг і олігархів, наприклад, російських. Тих, що фінансують «рускую вєсну», війну і окупацію. Ми точно впевнені, що для українців, та з точки зору національних інтересів умовний Малофеєв кращий за умовного Коломойського? Або на китайських. У когось є сподівання, що китайські капіталісти будуть піклуватися про права робітників і вирішувати соціальні проблеми України краще, за «злочинних бариг» українського походження? Щось, я сумніваюся. І приклади експансії китайського капіталу в африканські країни посилюють мої сумніви. Питання: ми насправді хочемо побудувати в Україні Зімбабве?

По-друге, місце олігархії може зайняти кланово-корпоративна диктатура або мафія місцевого походження. Як це відбулося майже в усіх пострадянських країнах. Наприклад, в РФ, після розгрому олігархічної моделі економіки на початку 2000-х, було відбудовано класичну мафіозну державу, а в азійських республіках колишнього СРСР – кланові диктатури. Питання просте: ми дійсно хочемо побудувати в Україні мафіозну диктатуру на зразок російської та отримати власного Путіна? Чи нас приваблює свій Туркменбаші?

Існує ще третій (за великим рахунком, найімовірніший) варіант. За умов більш-менш легального позбавлення активів національних олігархів, і витіснення їх з ринків, на їхнє місце прийдуть транснаціональні корпорації. І чомусь я не переконаний, що транснаціональні корпорації зацікавлені в розвитку України та вирішенні наших соціальних, економічних і політичних проблем більше за крупний національний капітал. Навіть навпаки. І приклади Албанії, Бангладеш, Намібії, країн Латинської Америки і Карибського басейну мене в цьому переконують. Саме приклад Бангладеш, а не умовно успішні приклади Польщі, Чехії, чи то - з певними зауваженнями – Угорщини, мають визначати наше ставлення до глобального транснаціонального капіталу. Бо саме таким є світовий тренд: панування транснаціональних корпорацій в суспільствах зі слабкими громадськими та державними інститутами завжди призводить до нехтування базовими правами людини, поглиблення проблем бідності та зростання нерівності.

Звісно, це не означає, що олігархічна модель не має бути демонтована. Це означає, що сценарій демонтажу має бути таким, що не призведе до ще більш руйнівних наслідків для соціуму та національної економіки.

Будь-які неконтрольовані монополії є аморальними і небезпечними для суспільства – чи то олігархічні, чи то кланово-мафіозні, чи то корпоративні. Ми маємо чітко усвідомлювати ризики і не піддаватися маніпуляціям «простих рішень».

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments