Нація без державности є покалічений людський колективний організм.
Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний і державний діяч. Перший голова Директорії УНР

Про плюси СРСР

7 травня, 2021 - 12:13

Недоречна, глупа й наївна фраза Зеленського про те, що в СРСР були свої плюси й мінуси, збурила чимало дискусій і спровокувала безліч кумедних мемів. Втім, більшість оглядачів пропустили повз увагу головний факт: у тій дискусії захисникам совка мали що відповісти мільйони українців. Бо в СРСР були мінуси – такі, як Зеленський; але в СРСР насправді були й плюси – ми, які ту імперію щиро ненавидимо.

Саме завдяки нам, людям, що народилися в СРСР, дискусії про імперію зла мають дуже чіткий вимір повсякденності, реальних спогадів, багатих на деталі. Ми говоримо не тільки про ідеологію й геополітику, але й про те, що та імперія не могла прогодувати власних громадян, довела їх до межі злиднів, до напівдикого й голодного стану. Саме фантастична відсталість і злиденність СРСР стала причиною того, що після розпаду імперії мільйони людей кидалися на все кольорове й зарубіжне, як тубільні племена індіанців на блискучі брязкальця конкістадорів. У мене волосся дибки стає, коли згадую, як після розпаду СРСР ми пили всілякі кольорові «юпі» і жували кольорові жуйки найгіршої якості – у прихильників здорового харчування від тих «смаколиків» сьогодні миттєво трапився б інфаркт.

Я теж ношу на собі клеймо народженого в СРСР, хоча й народився в останні роки існування імперії. На щастя, я вже не встиг побувати в жовтенятах і піонерах, зате добре пам’ятаю жахаючу бідність, що супроводжувала агонію імперії. З рудиментами СРСР – у побуті, в ментальності й поведінці, звичках і політичних вподобаннях – нам доводиться жити й донині, хоча з року в рік совєтського в нашій країні таки меншає. Зауважте: меншає якраз через те, що є мільйони українців, які на дух не переносять нічого совєтського і послідовно з ним борються – в тому числі й голосуваннями на виборах. І зверніть увагу на цікаву тенденцію: до «ностальгії за совком» схильні насамперед пенсіонери і підлітки (!), які ніколи не жили в СРСР, але щось там чули про нього і їм навіть здається модним вдягнути якусь футболку з зіркою.

Не подумайте, що це другорядний факт, бо я на власні очі бачив, як такі й подібні до них «тренди» можуть стати масовими і навіть панівними для цілого покоління. Наприклад, коли я вчився у Варшавському університеті, для мене стало великим одкровенням те, що наймолодші польські студенти дуже часто мали крайні праві погляди, були євроскептиками і цілком поважно говорили про те, що шенгенські кордони варто закрити. Люди, які народилися у вільному світі й користувалися всіма його благами, які ніколи не стояли в принизливих чергах під консульствами і на кордонах, не бачили порожніх полиць у магазинах і жахливої нахабності чиновників та міліції, вирішили, що «не все так однозначно» і Брюссель собі забагато дозволяє, тому краще Польщі дрейфувати геть від Європи й лібералізму.

У нас теж була така загрозлива тенденція, коли на початку 2010-х серед підлітків і молоді (мабуть, через потребу бунтувати проти думки більшості) почала масово поширюватися мода на совєтське, ідеї про те, що «не все так однозначно» було в тій імперії, що, крім ГУЛАГу, там були ще й електрифікація і створення робочих місць. Якби не війна з Росією, ця тенденція цілком могла б перерости у панівне для того покоління переконання, а вже воно послужило б містком для нових проросійських настроїв.

Тож справді, після СРСР залишився один плюс: ми, народжені в СРСР, які на власній шкурі відчули всі «переваги» тієї імперії зла й тому до останнього зубовного скреготу будемо робити все можливе, щоб вона ніколи і в жодній формі не воскресла. Ми – живі антитіла, що захищають суспільний організм від хвороби під назвою «совок».

Новини партнерів