Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Про статус «аспіранта» в НАТО

12 березня, 2018 - 10:41

Новина, звісно, позитивна, але не варто її й переоцінювати. Бо насправді маємо справу із суто технічним рішенням - не було на сайті НАТО згадки про аспірації України, а тепер є.

Що ж насправді сталося?

17 лютого у дискусії на Мюнхенській безпековій конференції заступник генерального секретаря Північноатлантичного альянсу Роуз Геттемюллер наполягала, що Україна відрізняється від інших держав, які прагнуть членства в НАТО.

Згадавши при цьому, що країнами, зацікавленими у членстві є Боснія і Герцеговина, Македонія, Грузія та Україна, вона зазначила, що "Україна - єдина, що не заявила про це як про частину національної політики, що вона прагне отримання Плану дії щодо членства, а саме це є шляхом до членства в НАТО".

Справа у тому, що шлях України до НАТО вже є насправді доволі довгим, але, на жаль, плутаним. І не завжди це були кроки вперед, були й кроки назад. У 2008 році нам в Бухаресті урочисто пообіцяли, що Україна і Грузія будуть членами НАТО, але фактично відмовили у наданні Плану дій щодо самого членства. Заявка була вже тоді - спільний лист Президента Ющенка, спікера Яценюка та Прем'єрки Тимошенко на адресу Генерального секретаря НАТО було спрямовано на початку 2008 року.

Але вже У 2010 році Президент Янукович сам відмовився від цієї ідеї, будь-які згадки про майбутнє членство України у НАТО було повикреслювано з усіх законів та нормативних документів.

Очевидно, це так яскраво закарбувалося у пам'яті функціонерів НАТО, що вони не помітили як минулого року Верховна Рада скасувала ті законодавчі зміни, які запровадив Янукович. 8 червня 2017 року Верховна Рада України ухвалила проект закону № 6470, який передбачає повернення курсу України на вступ до Північноатлантичного альянсу (НАТО). Відповідні зміни було внесено до законів України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" і "Про основи національної безпеки України".

І саме про це, судячи з усього, йшлося під час зустрічі віце-прем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе із заступницею Генсека НАТО Роуз Геттемюллер минулої п'ятниці 9 березня у Брюсселі. Пояснення задовольнило співбесідницю і згадку про "аспірації" України додали на офіційну інтернет-сторінку Альянсу.

Але сам статус "аспіранта" - це найперша сходинка, яку ми пройшли давним-давно, десь з 2002 року, коли у нашому законодавстві вже зазначалася стратегічна мета членства в НАТО. Після цього, з 2005 по 2008 рік Україна мала фазу "Інтенсифікованого ділогу з НАТО з питань членства та відповідних реформ". Який закінчився у 2008 році проханням України про надання Плану дій щодо членства. До речі, 4 квітня виповниться вже 10 років Декларації Бухарестського саміту, яка обіцяла, що Україна і Грузія колись стануть членами НАТО...

Звісно, зараз не хотілося б думати, що згадка про статус аспіранта відкине наші відносини на початкову фазу руху до повного членства. Бо насправді сьогодні Україна внутрішньо готова до членства набагато більше ніж будь-коли в своїй історії. Але і зовнішнє безпекове середовище серйозно змінилося, причому кардинально, і в гірший бік.

Саме на це зараз вказують наші опоненти - супротивники і України і НАТО. Мовляв, без врегулювання відносин з Росією НАТО не наважиться прийняти Україну до себе. А "врегулювання" може бути лише ціною відмови України від членства...

Логіка зрозуміла. Але майбутнього ми знати не можемо, а можемо лише про нього здогадуватися, прогнозувати. Тож згадана вже логіка - це теж предмет віри, точніше, невіри в членство України в НАТО.

У мене інша точка зору, я думаю і сподіваюся (вірю), що вступ України в НАТО відбудеться одночасно з морально-політичною капітуляцією Росії. І тут два варіанти-пояснення: або вступ України в альянс закріпить поразку Росії, або він і стане причиною цієї поразки. Тому для мене ці речі безпосередньо пов'язані між собою. А отже, прагнучи перемогти Росію, ми маємо прагнути до членства в НАТО. Безвідносно до того, чекають нас там чи не чекають. Готові вони нас прийняти чи не готові. Головне аби ми були готові у відповідний момент, коли знову відкриється "викно можливостей" посилити собою альянс і за допомогою альянсу посилити себе.

Статус аспіранта, Інтенсифікований діалог, План дій щодо членства - це все етапи на цьому шляху, формально обов'язкові натепер, але не гарантують остаточного успіху. Головне ж рішення буде усе одно ухвалюватися як політичне. З одного боку - Україною, а з іншого - альянсом. І ніким більше.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments