Путін: просто психопат і садист чи хтось гірший і страшніший?
Усама бін Ладен – добре відомий усьому світу міжнародний терорист, лідер організації «Аль-Каїда». Ця організація лише 11 вересня 2001 року вбила у Сполучених Штатах Америки майже 3000 осіб. А перед тим він організував низку масштабних терактів у Сомалі, Єгипті, Кенії, Танзанії й інших державах, які коштували життя ще сотням людей. У відповідь США й низка інших держав з санкції Ради Безпеки ООН здійснили військову операцію в Афганістані, де бін Ладен мав головні бази, знищили основні кадри «Аль-Каїди» та розгорнули полювання на її вождів й ідеологів по всьому світу. 1 травня 2011 року президент США Барак Обама оголосив, що Осама бен Ладен убитий американськими силами спецпризначення; для цього не знадобилося жодних судових вердиктів; за вождями «Аль-Каїди» полювали й убивали їх за наказами керівників США, цього було досить. І ніхто з поважних осіб не закликав до переговорів із Усама бін Ладеном та Ко, не вимагав зберегти йому й іншим діячам такого ж ґатунку лице.
Володимир Путін – добре відомий усьому світу президент Російської Федерації; ще до вступу на цю посаду, 1999 року, у бутність прем’єром, він розпочав масштабну терористичну діяльність. Спершу вона була спрямована проти чеченців (упродовж Другої чеченської війни у 1999-2009 роках утрати серед мирного чеченського населення оцінюються в 10000-20000 осіб, 5000 зникли без вісти). За російськими даними, вбито 16299 чеченських бійців, чи не половина з них, як стверджують незалежні експерти, насправді була мирними жителями, натомість слід додати щонайменше кілька сотень убитих у російських таборах і в’язницях членів Опору. Синхронно розпочався терор проти росіян (організовані ФСБ вибухи будинків у Буйнакську, Москві та Волгодонську 4-16 вересня 1999 року, внаслідок чого загинули 307 осіб, понад 1700 дістали поранення чи постраждали тією чи іншою мірою). Далі точковий терор проти росіян вилився у вбивства і спроби вбивства політиків, журналістів, громадських активістів. Далі була п’ятиденна агресивна війна проти Грузії у 2008 році; за даними Грузії, загинули 224 цивільних, 15 зникли безвісти, 547 отримали поранення; у грузинських військах було 180 убитих, 1174 поранених, 4 зниклих безвісти. Біженцями (за термінологією ООН, «переміщеними особами») стали понад 220 тисяч цивільного люду. 20 лютого 2014 року розпочалося російське вторгнення до Криму, яке невдовзі перекинулося на південь України. 24 лютого 2022 року ця війна набула тотального характеру. Скільки загалом РФ убила за цей час українців – невідомо, але тільки в Маріуполі, за даними місцевої влади, загинуло понад 10 тисяч цивільних, а загальне число вбитих може сягнути 20 тисяч. Іншими словами, загальне число українців, убитих агресорами, померлих від ран і пропалих без вісти є не меншим, ніж 50 тисяч, переважну більшість яких становлять цивільні. Проте Путін у світі офіційно терористом не вважається, за ним і членами його команди не полюють спецпризначенці НАТО, РФ і далі є постійним членом Ради Безпеки ООН, з її лідером ведуть перемовини, не збираються усувати його від влади та закликають зберегти йому лице.
Чому так відбувається? Перші дві причини, як то кажуть, лежать на поверхні. Росія – ядерна держава. І хоча більшість її ракет з термоядерними та ядерними боєголовками давно застаріла, проте загрозу існуванню людства ці ракети становлять. Друга причина – залежність Європи від російського газу і меншою мірою від нафти. Залежність ця сформувалася не спонтанно, спецслужби СРСР, а затим РФ доклали до цього чимало зусиль, зокрема, знищивши за допомогою спецоперацій ядерну енергетику в більшості держав Євросоюзу та підкупивши значне число західних політичних лідерів. Третя причина не така очевидна, вона полягає в хибному баченні та неправильній оцінці «друга Володимира», хоча його сутність була самоочевидна одразу.
Утім, часи все-таки змінюються. У західних мас-медіа почастішали статті знаних психологів і психіатрів та інтерв’ю з ними, де обговорюється психічний стан Путіна. От в інтерв’ю The Insider професор Каліфорнійського університету Джеймс Феллон, який спеціалізується на психопатичних розладах особистості, заявив, що російський «фюрер» – це психопат із ознаками нарцисизму та садизму, якому «до застосування тактичної ядерної зброї залишився один крок». Путіну недоступна емоційна емпатія (здатність вживатися у чужі почуття), що дозволяє йому бути результативним маніпулятором і агресором. Феллон вважає, що ключовою психологічною травмою диктатора є розпад СРСР, а глибинним страхом – можливість зміни режиму; за цих умов перехід від пихатого нарцисизму до параної, до відкрито ворожої, неврівноваженої поведінки став ознакою помутніння його розуму. Психопати готові на все, щоб досягти свого. «Він був спокійний, холодний і розважливий. Таким був його публічний образ усі 20 років. Але зараз видно, що він не цілком володіє собою, а отже, справді вкрай небезпечний», - каже психіатр. Джеймс Феллон говорить: «Варто показати Путіну, що Захід не зупиниться ні перед чим. Слід створити потужний і обачний союз, який нестиме в собі наступне послання для Путіна: "Ти підштовхуєш нас до точки, з якої ми можемо стерти тебе з лиця землі. Ми не хочемо цього робити, але ми можемо"».
Що ж, деякі риси поведінки Путіна і характеристики його «Я» Феллон ухопив. Але головне, видається, залишилося поза його увагою. Йдеться про визначальний чинник путінського єства, що зветься некрофілією. Він яскраво виявляв себе вже у перші роки публічної політичної діяльності російського «національного лідера». Згадаймо лише знаменне та знамените «мочить их в сортире» (Путін іще прем’єр), запровадження гімну СРСР (у «дівоцтві» – «Пісні про партію більшовиків») як гімну РФ (щоб усі західні лідери виструнчувалися під звуки цієї пісні, щоби зарубіжні стадіони вставали під неї) і відповідь журналісту на запитання, що ж сталося з субмариною «Курськ» - «Она утонула», ще й із сардонічною посмішкою. Якщо цього не досить, згадаймо, як Путін перед виборами до Держдуми 2005 року викликав до себе лідерів опозиційних партій і сказав їм: ви неправильно себе поводили – тож народ вас не підтримає, до парламенту ви не пройдете. Інакше кажучи, ви політичні трупи, а «опозиція» буде призначена мною, це КПРФ і ЛДПР…
«Адольф Гітлер: клінічний випадок некрофілії». Так називалася стаття філософа та соціального психолога Еріха Фромма, яка згодом увійшла як розділ до його класичної книги «Анатомія людської деструктивності». Так от, у випадку Путіна маємо також клінічний випадок. За Фроммом, соціальна некрофілія – це загальна орієнтація на ненависть до життя та любов до мертвого, неживого. Некрофілія є такою відповіддю на проблеми життя, яка перебуває у радикальній суперечності з останнім. Вона є, на думку Фромма, «найбільш хворобливою і небезпечною серед усіх життєвих орієнтацій». Некрофілія не зводиться до однієї лише риси, нехай і найсуттєвішої, вона характерна цілим комплексом ознак, який включає устремління до мертвого та пошанування його, потребу вбивати, схиляння перед силою, прагнення перетворити органічне на неорганічне насильницьким шляхом, садизм, жорстокість, деструктивність. Фромм писав, що життя характеризується структурованим, функціональним зростанням, а от некрофіли люблять все, що не росте, все, що є механічним. Некрофіла в його діях спонукає бажання обертати органічне на неорганічне. Фромм стверджував: явним типом соціального некрофіла був Гітлер. Останнього зачаровувала руйнація, він з усіх варіантів вирішення тих чи інших питань обирав той, який був пов’язаний із широкомасштабною деструкцією (йшлося про проекти майбутньої тотальної перебудови Берліна чи про «остаточне розв’язання єврейського питання» чи про загальне ставлення до «унтерменшів»).
Особливий вимір некрофілії Гітлера – його ставлення до минулого. Воно було для нього не скарбницею досвіду, не уроками на майбутнє, не сумою реалізованих і нереалізованих можливостей, частина яких заслуговує на своє продовження та втілення, а частина має бути відкинута, а чітко визначеним шаблоном, під який слід підігнати майбутнє. Не випадково тоді Німеччина звала себе «Третій рейх» - мовляв, ми є ідеальне відтворення та завершення того, що було зроблено у двох перших німецьких імперіях. На загал, некрофіли орієнтовані не просто на минуле, а на «закостеніле» минуле як головну цінність життя, як на те, що має довічно відтворюватися в нових поколіннях, як на шаблон і канон для всього живого – зайве або незрозуміле по-насильницькому «обрубується». А ще вони відчувають майже сексуальне задоволення від чужого лиха, від болю та смертей, від руйнації «непотребу».
Як на мене, читачі легко знайдуть чимало свідчень поведінки Путіна як класичного некрофіла. Ба більше: він у чомусь навіть послідовніший (відтак і небезпечніший) за Гітлера. Адже останній майже до кінця Другої світової у Європі намагався дбати про «істинних арійців», забезпечувати їм прийнятний рівень життя, натомість Путін у такому не помічений. Усі державні органи та силові структури РФ – осідки некрофілів, інші там «зачищені». Більше того: «зачищене» і суспільство. Тож Путін – це не просто психопат і терорист. І «колективний Путін», тобто більшість росіян, – це не просто обдурені пропагандою мільйони людей. Видається, Заходу слід чинити з цими некрофілами відповідно, виробивши чіткі алгоритми ефективних дій.
