Росія і Польща: війна історій
Між Росією і Польщею відновилася давня історична суперечка, яка, швидше за все, посуне на другий план настільки ж давню польсько-українську суперечку про волинську різанину, особливо після недавньої зміни влади в Україні. Президент Росії Володимир Путін спочатку на великій прес-конференції, а потім у виступі на неформальному саміті СНД у Петербурзі постарався виправдати пакт Молотов - Ріббентропа і зробити Польщу одним із головних винуватців Другої світової війни. У північній столиці він ще раз обрушився на резолюцію Європарламенту, що поклала на Гітлера і Сталіна відповідальність за виникнення Другої світової війни: «Відповідно до цього паперу (резолюції Європарламенту від 19 вересня. - Б. С.), так званий пакт Молотова - Ріббентропа - нагадаю, що це міністри закордонних справ Радянського Союзу і фашистської Німеччини - як пишуть далі, «поділив Європу і території незалежних держав між двома тоталітарними режимами, що проклало дорогу до початку Другої світової війни». Пакт Молотова – Ріббентропа проклав дорогу до початку Другої... Ну, можливо... У чому ж все-таки правда? Мені захотілося з цим розібратися, тому я попросив своїх колег підняти деякі архівні документи. І коли я їх почав читати, ви знаєте, мені здалося, що це буде цікаво для всіх нас, тому що, повторюю ще раз, усі ми і є колишній Радянський Союз». Тут Володимир Володимирович трохи покривив душею. Як відомо, правонаступницею СРСР оголосила себе тільки Росія. Інші держави СНД такими не є.
Далі Путін із захопленням неофіта встановлює, що, виявляється, крім пакту Молотов - Ріббентропа в 30-ті роки було укладено ще багато інших угод за участю Німеччини. Тут і пакт про ненапад між Польщею і Німеччиною 1934 року (Путін називає його пактом Пілсудський - Гітлер), англо-німецька морська угода 1935 року, англо-німецька декларація Чемберлена і Гітлера від 30 вересня 1938 року в Мюнхені, франко-німецька декларація, підписана 6 грудня 1938 року в Парижі міністрами закордонних справ Франції та Німеччини Бонне і Ріббентропом, договір від 22 березня 1938 року про передачу Литвою Німеччині Клайпедського краю і договір про ненапад між Німеччиною і Латвією від 7 червня 1939 року (підписаний того ж дня такий же договір Німеччини з Естонією Путін чомусь забув). І з цього переліку робить висновок про те, що «договір між Радянським Союзом і Німеччиною був останнім в ряду тих, які були підписані іншими європейськими країнами, начебто зацікавленими у збереженні миру в Європі», і що він був підписаний тільки після того, як було відхилено радянську пропозицію про створення єдиної антифашистської коаліції. Тут Володимир Володимирович свідомо випускає з уваги ту корінну відмінність від пакту Молотова - Ріббентропа, що жоден із перерахованих договорів не містив секретних додаткових протоколів і не передбачав територіальних придбань для країн, які уклали їх із Гітлером. Навпаки, Литва змушена була під загрозою застосування військової сили передати Німеччині частину своєї території. Що ж стосується декларацій 1938 року Англії і Франції з Німеччиною, то вони були лише протоколами про наміри і втратили будь-який сенс після німецької окупації Чехословаччини в березні 1939 року.
Далі президент Росії звинуватив у провокації Другої світової війни творців Версальського мирного договору, «який пограбував» Німеччину. Він також стверджував, що «Польська влада готувала і засилала бойовиків на чехословацьку територію для здійснення диверсій і терактів, вела активну підготовку до розділу і окупації Чехословаччини». Путін знову намагається переконати світову громадськість, що окупація поляками Тешинської Сілезії стала однією з головних провокацій Другої світової війни. Насправді вона була анітрохи не більшою провокацією війни, ніж Мюнхенська угода, яка такою провокацією, по суті, не була і яка також розв’язала Тешинське питання. Навпаки, і Даладьє, і Чемберлен щиро вірили, що цією угодою вони запобігли новій світовій війні. А ось Сталін і Гітлер у момент, коли їхні міністри підписували пакт про ненапад, прекрасно знали, що світова війна почнеться найближчими днями.
Президент Росії стверджує, що «польські представники не були запрошені на Мюнхенську конференцію і представляв їхні інтереси, по суті, Гітлер». Насправді в Мюнхені Польщу представляли лідери Англії і Франції, які і чинили тиск на Чехословаччину, спонукавши її задовольнити польські вимоги. Оцінку ж Черчиллем Мюнхенської угоди: «Ми зазнали поразки, не беручи участь у війні», Путін інтерпретує як визнання британським політиком факту початку війни відразу після його: «Те, що відбулося в Мюнхені, те, що західна так звана демократія здала свого союзника, - це початок війни». Насправді подібна інтерпретація зі слів Черчилля ніяк не випливає. За словами Путіна, «Польща зробила все, щоб не дозволити Радянському Союзу виконати свої зобов'язання - надати допомогу Чехословаччині». Насправді відомі сьогодні радянські документи доводять, що СРСР в 1938 році не збирався надавати військову допомогу Чехословаччині і ніяких приготувань до цього не робив. Путін стверджує, що «саме Мюнхенська змова послужила поворотним моментом в історії, після якого Друга світова війна стала неминучою». Але тоді виникає питання: чому ж Гітлер, для того щоб її розв'язати, змушений був ще до початку війни підписати пакт про ненапад із СРСР, у секретному додатку до якого два диктатори по-братськи розділили між собою Східну Європу.
Про польських політиків міжвоєнного періоду Путін відгукується наступним чином: «Саме вони, переслідуючи свої вузькокорисливі, непомірні амбіції, підставили свій народ, польський народ, під військову машину Німеччині і, більше того, сприяли взагалі тому, що почалася Друга світова війна... Ось і сьогодні ми бачимо ще: і могили плюндрують тих людей, які перемагали у війні, життя свої клали, в Європі в тому числі, звільняючи ці країни від нацизму... Адже Сталін тут абсолютно непричетний. Наші прості бійці Червоної армії, яким було встановлено пам'ятники, зокрема і вихідці з сьогодні незалежних абсолютно держав, що були створені після розпуску Радянського Союзу, це і ваші предки теж, їм було встановлено пам'ятники в Європі. Вони ж звичайні прості люди. Ось ці червоноармійці, хто вони такі? Переважно селяни, робітники. І багато хто з них постраждав від того ж самого сталінського режиму: хтось був розкуркулений, родичі когось були заслані до таборів. Ці люди загинули, звільняючи країни Європи від нацизму. Тепер їхні пам'ятники зносять, зокрема для того, щоб не спливли факти фактичної змови з Гітлером деяких тоді керівників своїх європейських країн».
Сказати, що Сталін тут непричетний - це надто вже сильно сказано. По-перше, всі ці червоноармійці брали участь у Другій світовій війні, яку Гітлер розв'язав при вирішальній допомозі Сталіна. Не було б війни, не довелося б звільняти країни Європи від нацистської окупації. По-друге, всі ці солдати й офіцери воювали під командуванням Сталіна як Верховного Головнокомандувача. І виконували його накази, зокрема злочинні. Наприклад, про розстріл польських офіцерів у Катині в 1940 році і бійців Армії Крайової і цивільних осіб в Августовських лісах в 1945-му. І по-третє, не знесення, а переміщення пам'ятників радянським воїнам-визволителям із центральних вулиць східноєвропейських міст на меморіальні кладовища, де їм саме місце, ніяк не можна пов'язати з неіснуючою спробою прикрити настільки ж міфічні «факти змови» політиків Східної Європи з Гітлером.
При цьому радянську агресію проти Польщі 17 вересня 1939 року Путін взагалі заперечує, представляючи її як якусь рятувальну операцію: «Якщо на заході, в районі Львова, дійсно ще польський гарнізон чинив опір, це правда, коли підійшла Червона армія, потім склав зброю перед Червоною армією. До речі, саме те, що туди зайшли частини Червоної армії, значною мірою врятувало життя багатьох з числа місцевого населення, перш за все того ж єврейського населення. Тому що, всі присутні тут знають, процентне співвідношення єврейського населення в цих районах було дуже великим. Нацисти зайшли б - усіх би вирізали і в печі б відправили.
А що стосується, скажімо, Бреста, то Червона армія зайшла туди тільки після того, як ці території були зайняті німецькими військами. Там взагалі Червона армія не воювала ні з ким, з поляками не воювали. Більше того, в цей час польський уряд втратив контроль за країною, за управлінням збройними силами і перебував десь у районі румунського кордону. Ні з ким було навіть вести переговори жодні».
З цього приводу треба додати, що офіцери з гарнізону Львова та Бреста, які склали зброю перед Червоною Армією, були через півроку розстріляні в Катині та інших місцях. А євреї Східної Польщі отримали лише дворічну відстрочку. Майже всі вони були винищені нацистами після початку радянсько-німецької війни. Польський же уряд у час радянського вторгнення ще перебував на польській території і, якби не прийшла Червона Армія, міг б ще два-три тижні чинити організований опір вермахту. Слова ж Путіна: «І нічого у Польщі Радянський Союз не відбирав насправді» - звучать знущанням. Спочатку СРСР окупував та анексував Східну Польщу. А в 1945 році забрав у решти Польщі та у поляків свободу і незалежність, перетворивши на маріонеткову комуністичну державу.
Цілком природно, що таке відверте спотворення загальновідомих історичних фактів не могло не викликати різкої реакції з боку МЗС Польщі, яке в своїй заяві висловило «стурбованість і недовіру до заяв представників російської влади, зокрема президента Володимира Путіна, про причини і перебіг Другої світової війни». На думку Варшави, «вони нагадують пропагандистські послання часів сталінського тоталітаризму, які були засуджені навіть радянським лідером Микитою Хрущовим». Польська сторона нагадала не тільки про порушення Радянським Союзом низки міжнародних угод, зокрема пакту про ненапад із Польщею, і про численні радянські злочини, не лише про розстріляних у Катині та інших місцях у 1940 році щонайменше 22 тис. поляків, але і про винищення 111 тисяч поляків у межах «польської операції НКВС» у 1937-1938 роках, про депортацію 380 тис. поляків і арешт 107 тис. у 1944-1945 роках і про репресування від 85 до 100 тис. поляків у 1944-1945 роках на «звільненій» польській території. У заяві МЗС Польщі підкреслено, що радянське вторгнення в Польщу 17 вересня 1939 року, відповідно до пакту Молотова - Ріббентропа, «порушувало міжнародне право і звичаї». Як справедливо вважає польська сторона, «президент Російської Федерації знищив спільні зусилля польських і російських експертів, а також спадщину його попередників Михайла Горбачова і Бориса Єльцина, які - попри всі труднощі - щосили намагалися знайти шлях істини і примирення в польсько-російських відносинах. Надійний і критичний погляд на історію, а не пропаганда дозволив би віддати належне мільйонам жертв сталінських репресій, зокрема і з російського боку».
На цю заяву надійшла чергова відповідь представника російського МЗС Марії Захарової, побудована за принципом «сам дурень»: мовляв, поляки самі підривають двосторонні відносини і спільну роботу експертів тим, що зносять пам'ятники.
У цьому новому загостренні російсько-польського конфлікту в галузі історії показово те, що у сторін, принаймні на рівні офіційної російської історичної пропаганди, якій тією чи іншою мірою змушені слідувати пов'язані з державними структурами російські історики, стосовно пам'яті про Другу світову війну практично не залишається точок дотику. Тому можна припустити, що в зв'язку з прийдешнім 80-річчям Перемоги російсько-польська війна історичної пам'яті про Другу світову війну буде тільки загострюватися, оскільки Польща стає головною мішенню російської історичної пропаганди примітивно імперського духу.