Самовпевнене всезнайство і невпевнена обізнаність
Про ефект Даннінга-Крюгера, синдром самозванця і фейсбучні типажі
Якось Макартур Уіллер з Пітсбурга серед білого дня без будь-якого маскування пограбував два банки. Камери відеоспостереження зафіксували обличчя Уіллера, що дало можливість поліції швидко затримати його. Злочинець своїм затриманням був шокований. Після арешту він сказав: «Я ж намазав обличчя соком». Чоловік був переконаний, що, намазавши своє обличчя, зокрема очі, лимонним соком, він стане невидимим для відеокамер. Він настільки в це повірив, що, намазавши себе соком, без страху пішов грабувати банки. Те, що для нас є абсолютним абсурдом, для нього було незаперечною істиною. Уіллер своєму необ'єктивному баченню надав абсолютно суб'єктивну впевненість.
Цю історію згадує Петро Людвіг у книзі «Переможи прокрасти націю», розповідаючи, як «лимонний злодій» надихнув дослідників Девіда Даннінга і Джастіна Крюгера на більш уважне вивчення даного феномена. Учені сформулювали гіпотезу про те, що для людей з низькою кваліфікацією характерно таке:
– вони схильні переоцінювати власні вміння;
– вони не здатні адекватно оцінювати дійсно високий рівень умінь у інших;
– вони не здатні усвідомлювати всю глибину своєї некомпетентності;
– після навчання у них з'являється здатність усвідомити рівень своєї колишньої некомпетентності, навіть якщо їхня справжня кваліфікованість практично не змінилася.
Достовірність цих гіпотез дослідники протестували на експериментальній групі людей, які спочатку виконали тест, який вимірював їхні здатності в певній галузі (логічне мислення, граматика або почуття гумору), а потім повинні були припустити свій рівень знань і умінь у даній області.
Експеримент показав дві цікаві тенденції:
1. Найменш компетентні люди були схильні значно переоцінювати свої здібності. Крім того, чим гірше були навички, тим більшу оцінку вони давали самі собі. Наприклад, чим нестерпнішим була людина, тим більше вона думала, що є забавною.
2. Для найздібніших було характерно, навпаки, недооцінювати свої вміння. Це пояснювалося тим, що якщо якесь завдання людині здавалося простим,у неї складалося враження, що це завдання було простим і для всіх інших.
У другому експерименті учасники отримали можливість вивчити результати тесту інших випробуваних з подальшим повторним самооцінюванням. Компетентні в порівнянні з іншими зрозуміли, що вони краще, ніж очікували, тому вони відкоригували свою самооцінку й почали оцінювати себе більш об'єктивно. А некомпетентні після зустрічі з реальністю свою самооцінку не змінили; вони були не в змозі визнати, що можливості інших краще, ніж їхні.
Так був виявлений ефект Даннінга-Крюгера, під яким розуміється когнітивне спотворення, яке полягає в тому, що люди, які мають низький рівень кваліфікації, роблять помилкові висновки, приймають невдалі рішення і при цьому не здатні усвідомлювати свої помилки через низький рівень своєї компетентності. Це призводить до виникнення у них завищених уявлень про власні здібності. А дійсно висококваліфіковані люди, навпаки, схильні занижувати оцінку своїх здібностей і страждати недостатньою впевненістю у власних силах, вважаючи інших більш компетентними.
Хоч описаний ефект був досліджений у 1999 році, схожі спостереження були у різних мислителів. Наприклад:
• Чарльз Дарвін: «Невігластво частіше народжує впевненість, ніж знання»;
• Бертран Рассел: «Одне з неприємних властивостей нашого часу полягає в тому, що ті, хто відчуває впевненість, дурні, а ті, хто володіє хоч якимось уявою і розумінням, сповнені сумнівів і нерішучості»;
• Вільям Шекспір: «Дурень думає, що він розумний, а розумний чоловік знає, що він дурний»;
• Федір Достоєвський: «Дурень, який зрозумів, що він дурень, уже не дурень»;
• Лао-Цзи: «Той, хто знає, не говорить. Той, хто говорить, не знає»;
• Конфуцій: «Істинне знання в тому, щоб знати межі свого невігластва»;
• Сократ: «Я знаю, що нічого не знаю»;
• Апостол Павло: «Хто думає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати».
Детальніше варто зупинитися на зворотному боці ефекту Даннінга-Крюгера, так званому синдромі самозванця.
Це – психологічне явище, при якому людина не здатна прийняти свої досягнення. Незважаючи на зовнішні докази їхньої спроможності, люди, схильні до цього синдрому, продовжують бути впевненими в тому, що вони – брехуни й не заслуговують успіху, якого досягли. Досягнення вони, як правило, пояснюють удачею, попаданням у потрібне місце і час або введенням інших в оману, що вони розумніші й компетентні, ніж є насправді.
Уперше термін «синдром самозванця» з'явився в 1978 році в статті Пауліни Кленсі й Сюзанни Аймс, за спостереженнями яких багато успішних жінок були схильні вважати, що вони нерозумні та що оточуючі їх переоцінюють.
Синдром самозванця не вважається психічним розладом, однак був темою досліджень багатьох психологів. Було з'ясовано: попри те, що деякі люди більш схильні до синдрому самозванця, він також не є рисою характеру, хоча довгий час розглядався як вроджена якість.
Згідно з дослідженням, проведеним у 1980-х роках, двоє з п'яти успішних людей вважають себе шахраями. За результатами інших опитувань, 70% людей час від часу відчувають себе самозванцями.
Спочатку вважалося, що синдром самозванця більш поширений серед жінок, проте останні дослідження показали, що він властивий як успішним чоловікам, так і успішним жінкам. Водночас представники видимих меншин, на які поширюється позитивна дискримінація, частіше схильні сумніватися у власних здібностях, оскільки їм здається, що їх найняли на роботу не завдяки їх навичкам.
Отже, з ефектом Даннінга-Крюгера й синдромом самозванця в принципі все зрозуміло. Тут відразу виникають у голові збірні образи всезнаючого коментатора у Фейсбуці та мовчазного й дійсно просунутого фахівця, який не пише постів, але може поділитися набагато ціннішими відомостями та міркуваннями.
Втім, постають такі питання. Чи не завищують свою компетентність люди, які вважають, що вони правильно зрозуміли ефект Даннінга-Крюгера й синдром самозванця? І чи не є ключем до майстерності, роблячи свою справу, для початку прикинутися її майстром?
