Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Совок повертається не йдучи

16 вересня, 2021 - 09:50

Більше 60% росіян прагнуть реінкарнації совка. Частка молодіжного бажання повернути себе в держвласність теж велика - 30%. В Україні подібного опитування немає, зате є тест на лукашенківщину. Білоруському узурпатору симпатизує 30% наших громадян, що по суті є вираженням туги за совком. Звідки таке тяжіння до застою і така світоглядна недоумкуватість? Чому ті, кому немає ще 30, слухають радянську естраду, звуки якої лізуть в моє вікно з пікнікових тусовок, заглушаючи матюки захоплення відпочиваючих «на природі»?

На цю тему є кілька міркувань. По-перше, фізично ми знаходимося в радянському середовищі. Ось метро, побудоване тоді, ось кращий в світі літак, сконструйований членами КПРС, ось залізниця, ось порт і міст, що дісталися нам з тих часів, ось фотографії наших батьків, які будували і захищали радянську батьківщину ... Звичайно, за національною ознакою ми відокремлюємо Кожедуба від Покришкіна, Довженка від Пир'єва, Корольова від Курчатова, Патона від Кошкіна тощо. Проте, в життєвому, а не політичному плані, ми продовжуємо пишатися радянським минулим, з його орденами, званнями і завоюваннями. Не дарма зростає кількість народних артистів. І з цим нічого не поробиш.

По-друге, спрацювала естрадно-телевізійна романтизація совка, коли штірліци, утьосови, та інша Мосфільмівська туфта зображує потворне обличчя епохи цілком симпатичним. В цьому ж немає нічого поганого, просто «хороші пісні і добрі фільми».

По-третє, не дуже освіченим людям, (таких завжди було достатньо) здається, що нинішні проблеми випливають не з попередніх подій, а з'явилися штучно через свободи, підприємництво, ринок тощо. А так би спокійно жили на «нормальну стипендію і пенсію» в своїх хрущовках і гуртожитках, не знаючи заздрості і горя.

По-четверте, соціальні патерни мало змінилися за останні 30 років. Люди як і раніше хочуть, щоб їх проблемами займалася держава, навіть зашкоджуючи особистим свободам, які не мають цінності для широких верств населення. Нехай держава лікує, забезпечує житлом, місцем роботи та освітою, а натомість може хімічити з виборами, садити за ґрати окремих з нас і таке інше.

Нарешті, по-п’яте. Відродженню совка ми зобов'язані Росії, яка зробила цей процес інструментом активної військово-політичної експансії. На потужний сталінський потік з Москви Київ відповів помірковано, не став заряджати контрпропагандистські гармати, оскільки не зміг створити необхідні для цього снаряди. І тоді і зараз, треба було обміркувати проблему, зайнятися соціологією, підготувати кадри вчителів і викладачів, політологів і вчених, щоб не просто розбавляти чистою водою потоки бруду, а бити по цілях власною зброєю.

Але поки ми боремося з совковою ментальністю за совковим зразком. Просто говоримо, що 30% наших громадян тупі козли і закликаємо їх працювати над собою.

Новини партнерів