...Від того, скільки цеглинок ворожого муру проб’ємо лезами і кулями, залежить підсумок боротьби.
Юрій Горліс-Горський, український військовий і громадський діяч, письменник

Справа Джемілєва: учнівські вправи російських юристів

13 липня, 2020 - 11:39

«Армянський міський суд Криму» почав розгляд кримінальної справи стосовно лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Як повідомляли інформаційні агенції, російський Слідком завершив розслідування і висунув обвинувачення та передав справу до суду. Минулого тижня в закритому режимі відбулося попереднє слухання. Але відкритість процесу по суті справи ще також залишається під питанням, бо «Армянський суд» оголошує, що через пандемію коронавірусу присутність слухачів у залах суду не дозволяється. Чим не привід зробити засідання закритими?

Але вже попереднє засідання показало, що і правова основа, і доцільність цього процесу дуже сумнівна, а суд має політичний характер, адже звинувачення було висунуте російською владою «з переляку» відразу після того, як Меджліс кримських татар навесні цього року оголосив про намір провести масову ходу на Крим. Саме тоді стосовно Рефата Чубарова і Мустафи Джемілєва були оголошені кримінальні справи.

Зокрема Мустафа Джемілєв звинувачується за статтею про незаконне перетинання «державної кордону Росії», яке начебто було скоєно групою осіб за попередньою змовою (частина 3 статті 322 КК РФ). За даними слідства, 2 травня 2014 року громадянин України Джемілєв прибув рейсом Київ – Москва в аеропорт Шереметьєво, де йому співробітниками прикордонного контролю було відмовлено у в'їзді в країну, узв'язку з чим в той же день він відлетів назад до Києва. Проте вже наступного дня Джемілєв у супроводі групи людей перетнув «кордон Росії» в пункті пропуску «Армянськ» в Криму. Після цього «незаконні дії» були припинені співробітниками силових підрозділів Росії.

Мустафа Джемілєв пояснює: «Крим – територія України, у відповідності з міжнародним правом. Вже на цій підставі вони не можуть мені висувати звинувачення. По-друге, кордон між Україною і Росією проходить не в Криму. Ми розглядаємо Крим – і не тільки ми, а і міжнародне співтовариство, Генеральна асамблея ООН – як тимчасово окуповану Росією територію. Державного кордону там немає. Але вони так от трактують...»

На вимогу захисту суд розглянув ще один доказ. В суд були представлені карти Росії з включеним у неї півостровом. Але справа тут не тільки в незаконності того «кордону». Слідство чомусь запитало ці документи у «комітету з державної реєстрації та кадастру Криму». Хоча питаннями про визначення ліній і координат державного кордону Росії відає Федеральна служба державної реєстрації, кадастру і картографії. Тому ці документи представлені в суд неналежним органом, який не може володіти ситуацією.  Але суддя відхилила і це клопотання.

Мустафі Джемілєву також висунуто обвинувачення за статтями про недбале зберігання вогнепальної зброї, що спричинило тяжкі наслідки (стаття 224 КК РФ). Слідством встановлено, що він зберігав у сейфі у власному будинку в Бахчисараї карабін ОП-СКС калібру 7,62 мм, про знаходження ключа від сейфа було відомо його синові. У травні 2013 року син Джемілєва незаконно заволодів зброєю. Крім того, Джемілєву ставиться в провину незаконне придбання та зберігання боєприпасів, патронів до карабіна – частина 1 статті 222 КК РФ.

Ця справа також пошита білими нитками. «На карабін у мене дозвіл є, а от на патрони, виявляється, немає дозволу, – пояснив Мустафа Джемілєв. – Це все було придбано, здається, в 1996 році. У нас, згідно з українським законодавством, спеціального дозволу на зберігання патронів не буває, якщо є дозвіл на зброю, можеш пред'являти цей дозвіл і купувати патрони. Але в Росії, виявляється, треба окремо отримувати дозвіл на патрони. То тепер, згідно з їх логікою виходить, що в 1996 році, тобто за 25 років, за чверть століття до окупації, я повинен був попросити Москви дозволити мені тут придбати патрони. Ось такий кричущий абсурд. Ті ж статті були в обвинуваченні і в 2016 році, було і рішення оголосити мене в розшук, тепер вони знову...  Більше того, вони, з одного боку, заборонили мені в’їзд в Росію, а з іншого боку як відкрили цю кримінальну справу, оголосили мене в розшук. Де логіка: мене одночасно не пускають в мій дім на моїй батьківщині, де я народився, а шукають, щоб судити на тій території, куди мені в’їзд заборонено?»

Вивчаючи справу, захист Мустафи Джемілєва зверну увагу на те, що в ній повно неприпустимих доказів. Як розповідає адвокат в цій справі Микола Полозов, захист звернув увагу на той факт, що в кримінальній справі є експертиза боєприпасів, і експертиза зброї, але цей документ виявився ще частиною старої справи в рамках українського слідства по справі Хайсера Джемілєва, сина Мустафи. Більше того, російські слідчі не спромоглися навіть перекласти його російською, хоч російський Кримінально-процесуальний кодекс вимагає в подібних ситуаціях призначати нові експертизи, а не підшивати у справу документи з кримінальної справи й іншої країни, і щодо іншої людини. Мало того, що ці документи складено українською мовою, так до того ж і слідчими української на тоді міліції, тобто органом, який в рамках російського законодавства не уповноважений робити якісь експертизи. Зрозуміло, що і особи, залучені як експерти сім років тому, навряд чи попереджали про відповідальність за дачу неправдивого висновку в рамках російського кримінального права.

 Звертає на себе увагу і той факт, що в справі також нема нових експертиз боєприпасів. Хоч самі боєприпаси були передані як речовий доказ на зберігання в МВС. До справи знову долучені висновки української на той момент міліції. Чому? Не виключено, що передані на зберігання боєприпаси за сім років десь загубилися, тому російські силовики пішли таким шляхом. Це непрямим шляхом підтвердив і суд. Коли захист заявив про те, що речові докази мають бути доставлені в суд, то суддя відмовила в цьому. Іншим разом, коли захист наголосив, що слідство встановлювало ознаки злочину за зберігання боєприпасів у відповідності з формулюванням відповідної статті в редакції 2010 року, а з того часу та стаття Кримінального кодексу Росії була змінена, то суддя, – о  диво! – не стала вимагати виправлення цієї помилки і вважає, що все нормально.

І взагалі більшість документації про зброю складено українською мовою і додані без перекладу. Однак суддю «Армянського суду» Венеру Ісроілову, яка веде справу, це не збентежило. Мабуть, тому, що в минулому вона давала присягу судді Українській державі і добре знайома з державною мовою. Але як справляться з документами слідчі, прокурори, які української мови не знають? 

Виходячи з суті справи, Микола Полозов вніс клопотання припинити кримінальну справу, адже за законом у справі про зберігання боєприпасів і вогнепальної зброї терміни давності вже минули. А щодо перетину кордону теж немає складу злочину, оскільки у підсудного не було умислу, тому що він належним чином про наявність заборони на в'їзд не повідомлявся.

Однак суддя Венера Ісроілова всі шість клопотань і зауважень захисту відхилила, хоч вони були повністю законними та логічними. Отже, характер суду видно вже по цьому засіданню та по поведінці на ньому судді. Подивимось, що буде далі. «День» слідкуватиме за процесом.

Новини партнерів