Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Страсті по Білорусі

Біженцям з півеночі доведеться зіштовхнутися не лише з українською бюрократією, нашими економічними негараздами, але й з нерозумінням певної частини своїх земляків, які вже давно проживають на цій землі
28 грудня, 2020 - 09:59

У Білорусі не вщухають масові протести ось вже п’ятий місяць. Разом із тим значна частина учасників виїздить до сусідніх країн: України, Польщі, Росії, країн Балтії, Німеччини. Їх не можна засуджувати – переважно це ті, хто вже зазнав репресій і вмотивовано боїться каліцтва чи смерті від рук лукашенківських карателів. Ті, хто виїздить – серйозна проблема, в тому числі і для України. За даними, які наводяться у ЗМІ, сьогодні в Україні кожного дня зростає кількість біженців із Білорусі. Якщо Лукашенко не втримається, то абсолютна більшість із них повернеться. А якщо втримається хоча б іще на кілька років?

Опір такому переїзду з отриманням дозволу на проживання та роботи з двох боків – чиновництва та певної частини українських громадян існує. З різних причин – але він є. І до нього варто ставитися серйозно.

За даними, оголошеними «Громадським радіо», нині в Україні вже нараховується 71 тисяча біженців із Білорусі. «Плюси» називають цифру 75 тисяч. Потенційно у разі тимчасової стабілізації диктатури Лукашенка може йтися про 100-150 тисяч, за оцінками експертів. При цьому, судячи з дзвінків на те ж «Громадське», у деякої частини української спільноти сформувалась думка, що ці біженці загрожуватимуть українській незалежності, оскільки білоруси, як стверджується, відрізнялись завжди і відрізняються тепер проросійськими настроями.

Аналіз дій чиновництва приводить до висновку, що воно боїться революційного потенціалу білорусів. Очевидно, логіка така: їх опікають українські волонтери, а це не надто лояльні до влади люди, тож білоруси здатні помітно посилити потенціал опонентів чинної влади. Справді, здатні. Але у разі продовження такого ставлення з боку чиновництва. Ніхто краще за нього не спроможний перетворити позитивне ставлення до Української держави (не випадково, мабуть, обирали втікачі саме її) до скептичного чи негативного. Зіштовхнувшись із українською бюрократією, білоруси нерідко приймають рішення їхати далі – до Польщі чи Литви… Правда, нещодавно уряд нарешті полегшив переїзд до України для айтішників. А хіба це єдиний фах, цінний для нас? А лікарі? А працівники високотехнологічних галузей? Якщо нормально влаштовувати акліматизацію втікачів від Лукашенка, то негативним настроям щодо влади України буле нізвідки взятися.

З думкою щодо русофільства білорусів складніше. Видається, що ця думка стосовно тих, хто їде до України, є не лише хибною, але і шкідливою для самої України. Вона є хибною, бо очевидним є той факт, що проросійські симпатики скоріше за все втечуть до Росії. А шкідливою, оскільки породжує в соціумі неприязнь і підозру щодо постраждалих найближчих сусідів у той час, коли саме ці втікачі від тиранії режиму Лукашенка можуть радикально покращити ситуацію зі «старою» білоруською діаспорою в Україні.

 Не секрет, що постсовєтська білоруська діаспора в нашій державі досі відрізняється своєю совковістю та прихильністю до путінської Росії. Якщо ж врахувати, що за чисельністю (до білоруської революції гідності і свободи вона налічувала приблизно триста тисяч осіб) це друга діаспора в країні після російської, то приплив «нової крові», скоріше за все не отруєної «русским миром», мав би позитивний вплив на ситуацію на сході та півдні України, де вже традиційно розселені більшість українських білорусів. Щоправда, представників цієї нації чимало і в Києві. Але тут вони не підпадають під характеристику «совок», на відміну від сходу та півдня.

Про «русскомировские» або «пролукашенківські» настрої «наших старих» білорусів знаю не з чужих переказів, хоч їх теж вистачає в інтернеті, починаючи від висловлювань очільниці однієї з білоруських громадських організацій про те, що українські майдани нічого путнього не принесли, а тільки посилили хаос та розруху в Україні з подальшим меседжем для земляків типу: не хочете закінчити так погано, як українці, любіть бацьку і не виходьте на протести. Це напучування для повсталих земляків ось уже пару місяців «гуляє» інтернетом. Що такі настрої типові для білорусів, які проживають на східно-південних теренах нашої Батьківщини, мені не раз доводилось переконуватись персонально у розмовах з деякими з них. Як правило починається розмова з переліку негараздів і «руйнувань», «нещасть», які начебто принесли майдани Україні.

Ви думаєте, що тільки Кернес називав героїв Революції Гідності «майданутими»? Насправді мені це довелось почути у 2015 році у Дніпрі разом із твердженням, що Росія не може напасти на Україну. Це там, на Донбасі, почалась громадянська війна, а Крим («всі знають!») завжди був російським. І нехай він краще дістанеться Путіну, ніж його заберуть турки. Вже тоді поширювались думки, що Україна як держава не впорається з Кримом. Тобто, прямо скажемо, доки офіційний Київ ловив ґав, схід і південь України активно «окучувалися» тоді ще «м’якими» пропагандонами Путіна. Не в останню чергу через це сьогодні у Дніпрі, Миколаєві чи Одесі можна почути заяви на адресу героїв війни з Росією: «Я тебя туда не посылал». А про те, що бацька побудував найкращу у світі державу, де є «парадак» – то вже й поготів.

Коли ж починаєш питати, чому ж виходить по 300 тисяч громадян у Мінську проти «бацьки» і «парадку»? Відповідь одна: то все проститутки, наркомани, нероби, які не хочуть працювати. Думаєте, можна переконати, що 300 тисяч проституток, наркоманів і нероб навряд чи можна зібрати на мітинг чи ходу одночасно й у одному місці? Ні, у відповідь почуєш, що то все поляки роблять із американцями разом.

Колись один із одіозних путінських ідеологів Караганов у розпалі суперечки з істориками щодо історичної правди заявив, що немає ніякого значення ота правда, головне, у що вірить абсолютна більшість населення. А в тому, щоб вона вірила в «правильні» міфи, і полягає завдання ідеолога. Зрозуміло, ідеолога специфічного ґатунку, який разом із каральними органами (щоб не сумнівалися!) формує систему тоталітарної міфології.

Отож біженцям з теперішньої Білорусі доведеться зіштовхнутися не лише з українською бюрократією, нашими економічними негараздами, але й з нерозумінням певної частини своїх земляків, які вже давно проживають на цій землі. Але, з іншого боку, можливо, хтось із місцевих «совків»-білорусів завдяки живому контакту з утікачами таки побачить, що учасники протестів проти диктатури Лукашенка – люди без рогів і хвостів, і сіркою не тхнуть?

 

Новини партнерів