Великою нацією нас робить не наше багатство, а те, як ми його використовуємо.
Теодор Рузвельт, 26-й президент США, лауреат Нобелівської премії миру

Страсті за Сурковим

Думки про обнулення попередніх президентських термінів у Росії, нехай навіть чиновником, який щойно пішов у відставку, просто так не висловлюють
28 лютого, 2020 - 11:04

Владислав Сурков, що пішов у відставку із держслужби, вибухнув «прощальним» інтерв’ю, яке дав своєму другу й соратникові, директорові Центру політичної кон’юнктури Олексію Чеснакову. Владислав Юрійович кокетливо ухилився від відповіді на запитання про причини своєї відставки: «Треба якось не збрехати, але й зайвого чого не сказати... Адже я Донбасом і Україною займався здебільшого. Контекст змінився, так би мовити». Ось і здогодайся, що саме мається на увазі під зміною контексту: чи то прихід до влади в Україні Володимира Зеленського, чи то прихід в адміністрацію президента Росії Дмитра Козака, з яким у Суркова давні стосунки кохання—ненависті, чи то і те, й те разом.

І так само кокетливо висловився про свою майбутню роботу: «Походжу, поштовхаюся ринком, знайду щось». Проте колишній помічник президента Росії висловив цілком слушну думку про те, що нинішні поправки до російську конституції слугуватимуть гарним приводом для обнулення попередніх президентських термінів Володимира Путіна і Дмитра Медведєва: «Якщо буде в результаті якось уточнено повноваження президента, а начебто про це теж ішлося, то правова логіка приведе до необхідності заново розпочати відлік президентських термінів. Тому що з новими повноваженнями це буде вже ніби інший інститут президентства. На нього не зможуть поширюватися обмеження нинішнього президентства. У всякому разі, якщо влада не піде на новий відлік, вона дуже схибить проти юридичної чистоти. Це моя приватна думка, звісно. Але базована на досвіді законотворчості».

Зазначу, що такі думки високопосадові чиновники путінської адміністрації, що нехай навіть щойно пішли у відставку ( на її добровільності Сурков всіляко наголошує), просто так не висловлюють. Тим паче, що Владислав Юрійович слова в простоті не скаже. Радше, це схоже на заздалегідь погоджене з кремлівською адміністрацією зондування громадської думки. Точніше кажучи, вирішувати питання про те, як слід обчислювати президентські терміни Володимира Володимировича і Дмитра Анатолійовича, вирішуватиме не конституція сама по собі і що не Федеральні Збори, що  її приймають, так само як і не громадяни Росії, яким на 22 квітня призначено всенародне схвалення поправок до Основного закону, а лише Конституційний Суд. Він же в Росії вирізняється винятковою чуйністю до побажань влади. Отже, у потрібний момент, якщо треба буде Путіну балотуватися на новий термін чи Медведєву, після відбуття першого терміну за новою конституцією, захочеться піти ще на один, можна не мати сумніву, що до Конституційного Суду буде оперативно подано відповідний запит, на який своєчасно дадуть позитивну відповідь. Навряд чи, звісно, Володимир Володимирович захоче балотуватися за схемою з обнуленням колишніх президентських термінів вже 2024 року. Все ж якусь видимість демократії і змінюваності влади йому треба створити. А ось далі хтозна. І зараз Владислав Юрійович обережно перевіряє, наскільки обуриться громадськість ідеєю обнулення президентських термінів. І якщо обурення буде слабким чи якщо його не буде зовсім, то цю ідею через деякий час можуть втілити в життя.

Сурков, який відповідав в адміністрації президента Росії за відносини з Україною, поділився спогадами про свою роботу над «українським проектом»,  своїм поглядом на українську політику: «Політичну систему і основи нової державності було створено. І 2013 року настав час іти. Я й пішов було. Але тоді повернувся на держслужбу. Були причини. І ще тому, що дістав унікальну можливість самому обрати проект. Обрав Україну. Суто інтуїтивно. Ніхто мені не підказував, і сам я нічого не знав. Та й ніхто напевно не знав. Я відчув просто, точніше, «учуяв» — буде велика справа. Здогадався вже тоді, коли нічого ще не почало відбуватися, що буде справжня боротьба із Заходом. Серйозна. Із жертвами й санкціями. Тому що Захід не зупиниться ні перед тим, ні перед тим. Та й ми за ціною не постоїмо. Щоправда, передчував. Сам зараз дивуюся, як я це передбачав влітку ще 2013 року. У цілковитій тоді тиші. Так все й сталося. Пишаюся, що був учасником. Але минули ті ж таки п’ять років... Розпочалося природне гальмування і цього проекту. Я б, звісно, за звичайної ситуації не відпрошувався б з такої жаркої ділянки. Оскільки це було б безвідповідально. Але й ділянка більш-менш охолола, і головне, контекст змінився. Не міг же я п’ять років іти в одному напрямі, а потім різко повернути голоблі і рушити в протилежному». І Владислав Юрійович наполягає, що тепер  його повернення на держслужбу «не планується» і «неможливе». Гадаю, лукавить, як завжди. У душі, напевно, жевріє надія, що рано чи пізно його покличуть знову. Особливо якщо Козак вкотре провалиться. А в тому, що провалиться, Владислав Юрійович аніскільки не сумнівається. І в тому, що путінська Росія у конфлікті з Україною готова на будь-які жертви і за ціною не постоїть, він цілком має рацію. Йдеться не лише про жертви санкцій, а і про загибель десятків тисяч росіян на Донбасі в найгарячішій фазі конфлікту в 2014—2015 роках.

Сурков вважає, що «України немає. Є украинство. Тобто, специфічний розлад умів. Дивним чином доведений до крайньої міри захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає. Брошура «Самостійна Украйна» є, а України немає. Питання лише в тому, України вже немає чи поки що немає? Я, хоч як дивно, укрооптиміст. Тобто вважаю, що України немає поки що. Але з часом вона все ж таки буде. Хохли вперті, вони зроблять. Проте, яка саме це буде Україна, в яких кордонах вона існуватиме і навіть, можливо, скільки буде Україн — питання відкриті. І у вирішенні цих питань Росії, так чи інак, належить брати участь. Відносини з Україною ніколи простими не були, навіть коли Україна була у складі Росії. Україна для імперської і радянської бюрократії завжди була справою марудною. То отаман Полуботок підведе, то західняки до Гітлера перекинуться. Примус до братських відносин — єдиний метод, що історично довів ефективність на українському напрямі. Не думаю, що буде винайдено якоюсь інший».

Владислав Юрійович аніскільки не сумнівається,  що з Україною треба размовлятиз позиції сили і силоміць змушувати її залишатися в орбіті Москви, не зупиняючись у разі потреби перед розчленовуванням нинішньої української держави на кілька «Україн». «ДНР» і «ЛНР» для нього — лише початок. І Владислав Юрійович із теплотою відгукується про лідерів і польових командирів сепаратистів, живих і мертвих, називає їх героями. Нерви у нього воістину залізні з огляду на те, що до ліквідації багато з цих «героїв» він сам доклав руку. І відверто каже, що повертати Україні Донбас ніхто наміру не має, оскільки «Україна не заслуговує на таку честь».

Нинішнього президента України колишній (а, можливо, й майбутній) помічник президента Росії, що зустрічався з ним у Парижі на Нормандському саміті, характеризує таким чином: «Не лох. У всякому разі, в Парижі усі сприйняли його за президента... У нього легкість надзвичайна в думках». Якщо президента Порошенка в Кремлі ненавиділи і досі ненавидять приблизно так само, як Бандеру, то над президентом Зеленським відверто кепкують, вбачаючи в ньому нового Хлестакова. Ось, певно, і вся зміна контексту, про яку казав Сурков.

Газета: 
Новини партнерів