Стратегія помилок
Скільки радості викликали події у Києві навколо Саакашвілі у російської влади і відповідної преси. Напередодні Путін на врученні премії «Доброволець Росії» запитав присутніх, чи підтримають вони його висунення, і отримав крики схвалення. Не відкладаючи в довгий ящик, російський начальник уже в Нижньому Новгороді оголосив про своє висунення.
Начебто не дуже хотів, але народ хоче, і ось пішов назустріч побажанням трудящих заводу ГАЗ. Заводу виповнилося 85 років, але про те, що його побудував Генрі Форд і продав для виробництва свій вантажний автомобіль 1928 року випуску - радянська назва ГАЗ-АА - полуторка, ні слова.
Події в Києві, незалежно від того, як і з чиєю допомогою вони були ініційовані і на які гроші фінансувалися, мали стати тим тлом, на якому гарант стабільності і щастя зі спокоєм народу російського знову поведе його після комедії виборів у березні майбутнього року.
Тут же і захоплене смакування начебто невдоволення США і Європи наступом на демократію (хто б говорив після російського закону про іноземних агентів) в Україні і, звичайно, вкотре проголошена втома Заходу від нашої країни. Відповідно, на федеральних каналах нав'язливо проштовхувалась думка, що якщо не хочете такого, як у Києві, то самі знаєте за кого голосувати. І, найголовніше, прийдіть на дільниці. Путін кличе, якщо не зараз, то покличе найближчим часом.
Українські події і проблема Саакашвілі носять не зовнішній, хоча наша влада намагається переконати нас у протилежному, а внутрішній характер. Без наявності основи ніякі зовнішні впливи не можуть розгойдати ситуацію. Українська влада отримала те, що вона сама наробила своєю бездіяльністю і малою дією в сенсі просування реформ і боротьби з корупцією. Якби слова відповідали справам, то жоден популізм хоч Саакашвілі, хоч депутатів з відомих фракцій не дав б простору подібним діям.
Влада стоїть перед нелегкою дилемою. Або домогтися виконання норм закону і доставити Саакашвілі до слідчого, або здатися. Щось подібне сталося з Тимчасовим урядом і арештом Леніна. Проявили слабкість у липні-серпні - отримали жовтень-листопад 1917 року.
Однак зовнішній фактор може обтяжувати внутрішній. Цілком очевидно, що Москва буде докладати серйозних зусиль для дестабілізації України. Це стратегічна мета, яка в умовах наближення президентських виборів перетворюється на важливу тактичну.
І все було б добре і йшло б за планом, але, як завжди, сталася помилка в третьому знаку. Прийшли дві найнеприємніші звістки, і одна неухильно наближається, які відразу відсунули українські події для російської пропаганди і для Кремля, зокрема, навіть не на другий, а на найдальший план.
По-перше. Міжнародний олімпійський комітет позбавив Росію права участі в зимових Олімпійських іграх у Південній Кореї. Мало того, що 11 російських спортсменів позбавили медалей попередньої Олімпіади в Сочі і Росія опустилася на третє місце за їх кількістю, так тепер всю країну не допускають на ігри як Південно-Африканську республіку часів апартеїду. Так, тепер не буде ні російського прапора, ні гімну в Пхьончхані. Виникає запитання: як реагувати? Ось і проблема. Не пускати спортсменів і оголосити бойкот. Звичайно, можна. Знайдуться ті, хто волатиме на всю іванівську про злісний Захід і необхідність дати відповідь.
З іншого боку, багато хто готувався і для них участь у Олімпіаді, тим більше перемоги в ній - вершина спортивної кар'єри. Якщо їх не пустити, то негативних наслідків для суспільства не уникнути. І питання: як це великий і мудрий допустив до такого приниження країну, яка щойно піднялася з колін. І Кримом з Донбасом тут не відбудешся. Схоже, Путін вирішив не дратувати народ і погодиться на участь російських спортсменів під нейтральним прапором. Приниження, звичайно, але що зробиш.
По-друге. Тут піарівська і пропагандистська складова трохи менше, зате бризантні характеристики незрівнянно більш небезпечні. Затриманий у Франції сенатор Керімов рішенням апеляційного суду залишився під підпискою про невиїзд, але заставу було збільшено до €40 млн. При цьому засідання відбувалося в закритому режимі, що може свідчити, як і рішення суду, про співпрацю Керімова з французькими правоохоронцями. Зрозуміло, що за пом'якшення долі від нього зажадають повної інформації на багатьох, а знання у нього великі і широкі, і від цього серйозним людям у Москві дуже не по собі. Їм явно не до Києва з Саакашвілі, коли йдеться про власну шкуру в прямому і переносному сенсі слова.
З Керімовим неприємності тільки починаються. Його звинувачували у відмиванні грошей і податковому шахрайстві. За оцінкою слідчих, він недоплатив податків на суму €400 млн. Тепер прокуратура також звинувачує його в тому, що він ввозив незаконно великі суми грошей готівкою для здійснення незаконних операцій із нерухомістю.
Кеімову справді буде складно обґрунтувати, звідки у нього є кошти для придбання дорогої нерухомості у Франції, якщо його річний дохід не перевищує 12 млн рублів, тобто €172 тис., а як державний службовець і сенатор він бізнесом займатися не може. Зокрема, звідки у нього €40 млн для внесення застави. Іншими словами, його кошти мають сумнівне походження з усіма наслідками.
Взагалі декларація Керімова виглядає відвертим знущанням. Власник чотирьох дуже дорогих вілл на мисі Антіб у Москві живе в орендованій квартирі площею близько 37 кв. м, а його дружина володіє третиною у квартирі площею 53 кв. м. І ця людина, згідно зі списком Forbes, посідає 21-ше місце з капіталом у $6 млрд.
Це в Москві можна писати подібні декларації, а у Франції треба розповідати, як і в якій кількості вкрав і як намагався обдурити Французьку державу.
Загалом невеселе закінчення року у багатьох людей в російській столиці в світлі події з Керімовим.
По-третє. Підготовка до доповіді конгресу про російських олігархів йде повним ходом, і, як показують витоки в пресі, коло фігурантів у ній постійно збільшується. Потрапляння у цей чорний список навіть небезпечніше можливих викриттів Керімова. Справа навіть не в тому, що заарештують власність і банківські вклади, що стаєш нев'їзним разом із дружинами, дітьми, тещами тощо. Найстрашніше те, що навіть китайські компанії, про інших і говорити нічого, не захочуть мати справи з такими фігурантами. Це дуже важкий удар, і практично парирувати його неможливо. Залишається вести справи з Іраном або Суданом. Тут багато не заробиш.
Все це настільки стурбувало Москву, що, принаймні пропагандистськи, рівень радості щодо київських подій дещо ослаб.
Стратегічно ставка Москви на дестабілізацію в Україні дала очевидний збій. З цього не слідує, що такі спроби припиняться. Навпаки, у міру розгортання президентської кампанії в Росії вони будуть частішати.
І тут багато залежить від дій влади у Києві. Поки стратегічно наша влада поводиться вкрай непослідовно і помилково. В результаті судомні спроби звинуватити Москву і цим обмежитись.
Як би не закінчилася криза з Саакашвілі, справа його виглядає програною з банальної причини відсутності коштів, продовження стратегії помилок у Києві набагато більше грає на руку Москві, ніж усі Саакашвілі та інші разом узяті противники нинішньої влади.
Висновки напрошуються самі собою. Тільки чи буде їх зроблено.
