Танки Хафтара на Тріполі пруть
Наступ армії лівійського фельдмаршала Хафтара на західну столицю Лівії Тріполі заскочив зненацька переважну більшість політиків та політичних аналітиків. Здавалося, ніщо не віщувало біди. Так, у Лівії панує хаос, але до останнього часу цей хаос здавався достатньою мірою контрольованим. Втім, і зараз є держава, яка вважає, що вона одна по-справжньому контролює ситуацію в Лівії. Ця держава - Росія. Не секрет, що 76-річний Хафтар насамперед є клієнтом Кремля, хоча Єгипет теж певною мірою підтримує фельдмаршала. Але Каїр, якому доводиться вести війну проти ісламських терористів, зараз анітрохи не зацікавлений у подальшій дестабілізації становища в Лівії. А ось Москва - зацікавлена. Володимир Путін дуже хоче повернутися в цю країну, посадивши там нового диктатора, на зразок Муаммара Каддафі, тільки без його ідеологічних вивертів на ґрунті ісламського соціалізму.
І Хафтар здається придатною фігурою. До певного часу - соратник Каддафі, потім його непримиренний противник, він після повалення диктатора запізнився до поділу владного пирога в загальнолівійському масштабі і задовольнився тим, що став фактичним володарем східної частини країни, Кіренаїки, зі столицею в Бенгазі. Хафтар намагався заручитися підтримкою західних держав у своїх владних амбіціях, але не досяг успіху в цьому, оскільки ті зробили ставку на уряд у Тріполі, який вважається загальнонаціональним, але фактично спирається тільки на підтримку племен Триполітанії. Не зумівши переконати в своїй корисності Париж, Рим, Берлін, Лондон і Вашингтон, фельдмаршал обернув свої погляди до Москви. У листопаді 2016 року він побував у російській столиці, і після цього Хафтар став отримувати російську зброю. З чуток, у нього з'явилися і військові радники з Росії, що представляють сумно знамениту ПВК «Вагнер». Москва категорично заперечувала і продовжує заперечувати як поставки зброї Хафтару, так і наявність у нього російських військових радників, але водночас не дуже приховує свої зв'язки зі старим фельдмаршалом. Так, 11 січня 2017 року Хафтар відвідав авіаносець «Адмірал Кузнєцов» і взяв участь у відеоконференції з міністром оборони Росії Сергієм Шойгу. І в тому ж місяці його війська вперше вступили в зіткнення з військами міжнародно визнаного Уряду національної єдності (УНЄ).
Російська допомога призвела до успіхів очолюваної фельдмаршалом Лівійської національної армії. У березні 2017 року його вибила союзні Ісламській державі лівійські угруповання з приморських міст Рас-Лануф і Ес-Сидр із нафтовими терміналами, а на початку липня зайняла Бенгазі. Після цього Хафтар оголосив, що буде вести війну проти терористів на всій території Лівії до їхнього повного знищення. Дуже характерно, що свій нинішній наступ на Тріполі він почав під тим же самим гаслом боротьби з «ісламськими терористами», під яким президент Сирії Хафез Асад і його російські та іранські союзники боролися проти помірної сирійської опозиції. Зрозуміло, уряд у Тріполі досить різношерстий, і навіть у Триполітанії далеко не всі збройні угруповання його підтримують. Глава УНЄ - 59-річний Фаїз Сарадж - людина суто цивільна, за якою стоїть лише авторитет його сім'ї, впливової в Триполітанії, але не якесь конкретне озброєне угрупування. Однак до «Ісламської держави» Сарадж та інші діячі перехідного уряду точно не мають жодного стосунку.
Чого ж домагається Москва, надихнувши Хафтара на похід на Тріполі? Ймовірно, йдеться все-таки не йде про встановлення одноосібної влади фельдмаршала в Лівії. Для цього у Хафтара недостатньо сил, та й західні держави навряд чи схильні поступитися Росії Лівією і лівійською нафтою, яка відіграє важливу роль для задоволення потреб Італії. Треба також мати на увазі, що Хафтар - полководець ще той. У 1973 році його били ізраїльтяни на Синайському півострові. У 1987 році у війні проти Чаду, начисто програній Лівією, будучи головнокомандувачем лівійської армії, він узагалі потрапив у полон, після чого і став непримиренним противником Каддафі.
Мета Росії, як видається, полягає не в перемозі Хафтара, всі санкції проти якого вона блокує в ООН, а у використанні фельдмаршала і його армії як засобу тиску на західні держави. Наступ Хафтара вже зірвав конференцію з національного примирення в Лівії, яка мала початися 14 квітня, а тепер перенесена на невизначений термін. На цю конференцію західні держави покладали певні надії в плані стабілізації становища в Лівії. Путін же говорить західним партнерам: «Без мене жодного врегулювання в Лівії не буде!» Зараз конфлікт у Лівії хороший для Росії вже тим, що відволікає увагу світової спільноти від Венесуели, де російський клієнт Ніколас Мадуро опинився у вельми скрутному становищі. Путін сподівається поторгуватися з Заходом про те, щоб в обмін на приборкання Москвою «буйного» Хафтара домогтися поступок на свою користь у тій же Венесуелі або Сирії, а також отримати, як втішний приз, якісь лівійські нафтові родовища. Навряд чи ці надії обґрунтовані, але в Кремлі, очевидно, вважають, що спиток - не збиток.
Результат нинішньої лівійської кризи залежить від того, яку позицію займуть західні держави. Поки що вони, покладаючи вину на загострення ситуації виключно на Хафтара (Москва вимагає, щоб відповідальність була покладена на обидві сторони конфлікту), закликають до деескалації за принципом: «Хлопці, треба жити дружно!» Проте військово-морське і військово-повітряне угруповання НАТО в Східному Середземномор'ї цілком достатні для того, щоб за необхідності не залишити від армії Хафтара мокрого місця. Питання в тому, чи зважаться уряди західних держав на військове втручання у внутрішньолівійський конфлікт без санкції ООН, яку вочевидь заблокує Росія. Не виключено, що таке втручання буде, якщо фельдмаршал все-таки піде на штурм Тріполі. Для міста з мільйонним населенням такий штурм означав би гуманітарну катастрофу і десятки, якщо не сотні тисяч нових біженців у Європу. Євросоюз і США вочевидь постараються такому розвитку подій запобігти.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
