Нема свободи людини без свободи народу. І немає свободи народу без свободи людини.
Ярослав Стецько, український політичний діяч, один із керівників ОУН

Таємниці Парижа

10 грудня, 2019 - 20:00

Паризька зустріч в нормандському форматі, як і очікувалося, завершилася досить обтічним комюніке, зовні схожим на протокол про наміри, оскільки ніяких юридично оформлених зобов'язань сторони на себе не взяли. У ньому сторони висловили свою прихильність встановленню припинення вогню на Донбасі та проведенню нового обміну полоненими між Україною, Росією і сепаратистськими республіками до кінця 2019 року, здійсненню розведення військ на трьох нових ділянках до кінця березня 2020 року, а також втіленню горезвісної «формули Штайнмайєра» в Конституції України. Наступну зустріч у нормандському форматі намічено провести через чотири місяці, очевидно, з розрахунку, що до цього часу відбудеться заплановане розведення військ.

Щодо очевидної поступки, на яку пішов президент Володимир Зеленський на зустрічі в Парижі, слід віднести його відмову обговорювати на зустрічі тему Криму. Це цілком може оживити давню надію Путіна обміняти повернення Донбасу, та ще на своїх умовах, на визнання Україною російської анексії Криму. На прес-конференції після саміту Еммануель Макрон заявив, що «наші міністри закордонних справ і наші дипломатичні радники протягом чотирьох місяців повинні працювати над посиленням безпеки і пошуком політичних рішень з метою організації місцевих виборів», і пригрозив на новому саміті через чотири місяці «фіналізувати " цю роботу.

Ангела Меркель також висловила благе побажання, щоб «контроль за припиненням вогню зберігався протягом 24 годин, а не 12-ти», а також протягом всіх семи днів тижня, без перерви на вихідні. Це побажання, очевидно, звернене до спостерігачів ОБСЄ і мало що значить, оскільки ці спостерігачі насправді нічого взагалі не контролюють ні 12, ні 24 години на добу. Ще Меркель говорила про продовження закону про особливий статус окремих територій Донбасу, щоб «мати можливість провести місцеві вибори у відповідності до вимог ОБСЄ», хоча визнала, що «реалізація цього завдання не надто проста». Вона також повідомила, що за чотири місяці «радники і міністри закордонних справ обговорять умови, як політичні, так і безпекові, і пропрацюють необхідні умови для проведення виборів на місцевому рівні». Звучить обтічно і кінцевого результату не передбачає. Очевидно, в кінцевому рахунку, все буде залежати від позиції української сторони: які саме умови безпеки вона вважатиме потрібними для проведення місцевих виборів на Донбасі. Якщо підхід буде досить суворим, в доступному майбутньому ці вибори проведені не будуть.

Володимир Зеленський на прес-конференції висловлювався досить хитромудро: «Зі свого боку я відчуваю прагнення до справедливості і миру в моїй країні». Не дуже зрозуміло, чим це відрізняється від простого прагнення. А ось ще чудове: «Досить довго тривала наша зустріч, але все проходило в дуже конкретному ключі». Створюється враження, що вони там з Путіним все по-пацанськи перетерли чисто конкретно. Пізніше підсумок своєї зустрічі з президентом Росії Зеленський оцінив як «нічию». На переговорах він, за його словами, вказував на важливість забезпечення допуску місії ОБСЄ по всій території Донбасу та на необхідності розширення мандата ОБСЄ з метою цілодобового спостереження за дотриманням режиму припинення вогню. Але це якраз те, на що Путін цілком може погодитися. По-перше, значна частина місії насправді складається з росіян. По-друге, інші члени місії здебільшого зайняті своєю безпекою від бойовиків «ДНР» і «ЛНР» і їм однак не до реального спостереження. У своє виправдання Зеленський боязко заявив: «Я кілька разів повертався до необхідності забезпечення виведення всіх іноземних збройних формувань, а також наполягав на повному роззброєнні регіонів Донецька і Луганська». Однак інші учасники переговорів чомусь про це не обмовилися ні словом.

Зеленський, за його словами, також наполягав, щоб «вибори на спірних територіях проводилися за законодавством України і з дотриманням норм ОБСЄ». Вживання терміну «спірні території» інакше, ніж помилкою недостатньо досвідченого в питаннях зовнішньої політики президента України назвати важко. Але добре, що він, принаймні, ясно позначив ті «червоні лінії», які не має наміру переступати: «Ми не допустимо зміни Конституції України з приводу федералізації її структури. Ми не допустимо будь якого впливу на політичний розвиток, політичне управління Україною. Україна - незалежна країна, яка сама визначає свій політичний шлях. Це робить український народ. Сама можливість компромісу щодо врегулювання питань східних територій неможлива шляхом відторгнення територій. Ми повторюємо в черговий раз: Донбас, як і Крим, є українськими територіями».

Володимир Путін зажадав «синхронізувати процес досягнення перемир'я з проведенням в Україні політичних реформ, передбачених Мінською угодою». На практиці це може означати, що реальне припинення вогню піде тільки в обмін на значні політичні поступки з боку України. І Путін конкретизував, про що йде мова: «У першу чергу, мова йде про внесення в Конституцію країни, змін, що закріплюють особливий статус Донбасу на постійній основі. Необхідно, звичайно, продовжити термін дії договору про особливий статус окремих регіонів Донбасу та, в кінцевому підсумку, надати цій нормі постійний характер, як це і передбачено в Мінських угодах, про які я згадав вище, почати роботу над внесенням в його текст поправок, перш за все пов'язаних з імплементацією так званої «формули Штайнмайера». Не слід затягувати і з виконанням інших зобов'язань, а саме амністії і законодавчої заборони кримінального переслідування осіб, які брали участь у подіях на південному сході країни».

Якщо все це буде виконано в тій формі, що вимагає Путін, Україні доведеться розпрощатися зі своїм суверенітетом. І щодо припинення вогню Зеленський зізнався: «Я поки не знаю, як ми зможемо контролювати цю ситуацію». Путін же стверджував: «Жоден конфлікт в світі не вирішувався без прямого діалогу між конфліктуючими сторонами». Це натяк на необхідність прямого діалогу України з маріонетками з «ДНР» і «ЛНР», на що Зеленський ні в якому разі не повинен погоджуватися. А ще Путін ясно дав зрозуміти, що не збирається передавати контроль Україні над кордоном з Донбасом до проведення виборів. Неважко зрозуміти, які вибори будуть проводитися в таких умовах.

В цілому можна констатувати, що поки ніяких принципових і незворотніх поступок Зеленський Путіну не зробив. Сама по собі «формула Штайнмайєра» до сих пір не має точного, юридично оформленого формулювання. Тому питання її імплементації в українське законодавство, в тому числі до Конституції, це цілком питання українських законодавців. І від них, а також від громадянського суспільства в Україні залежить, до яких меж Київ готовий поступитися Москві в питанні врегулювання конфлікту на Донбасі.

Вбитого в Берліні Зелімхана Хангошвілі Путін на прес-конференції після саміту назвав одним з організаторів вибухів у московському метро. Думаю, що цю версію він придумав перед зустріччю в Парижі. Ніколи раніше Хангошвілі в причетності до цих злочинів, принаймні, в відкритих джерелах, не було звинувачено. І, якщо у Росії дійсно були вагомі докази з цього приводу, чому ж Москва не звернулася до Берліна із запитом про видачу злочинця, а вважала за краще послати в Берлін кілера-кримінальника, та ще настільки невдалого, що він відразу після виконання замовлення примудрився попастися на гарячому, що явно не сподобалось не тільки російській, але і німецькій владі. Цей епізод ще раз доводить, що Путіну вірити не можна.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ