Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Той самий Ковальчук

18 серпня, 2018 - 17:16

30 липня Німеччина екстрадувала в Росію Андрія Ковальчука - головного фігуранта справи про невдалу спробу контрабанди майже 400 кілограмів кокаїну, що зберігалися на території російського посольства в Аргентині. Але, як показало розслідування, проведене порталом «Настоящее Время» спільно з проектом «Муниципальный сканер», у 50-річного Андрія Федоровича, як можна припустити, - багата кримінальна біографія, причому переважно - досить успішна. Компанія його сестри неодноразово використовувала дозвільні документи, оформлені МЗС Росії, і особисті документи дипломатів, щоб уникнути огляду на митниці і сплати мит. І далеко не факт, що в більшості випадків йшлося тільки про елітний алкоголь і сигари.

Але невдачі, звичайно, теж були. Як без цього? Адже контрабанда - справа ризикована, під яким би прикриттям контрабандисти не працювали. Ось, наприклад, 24 березня 2012 року трапився облом. Цього дня близько опівночі на митний пункт пропуску «Бурачки» біля міста Себеж у Псковській області приїхали два мікроавтобуси Volkswagen Crafter із німецькими номерами. Дверцята вантажних відсіків були опечатані, на папірцях було написано, що всередині перебуває «вантаж дипломата», з підписом одного зі співробітників посольства Росії у Німеччині. У працівників митниці виникли запитання до документів чотирьох водіїв мікроавтобусів. І вони поцікавилися, що саме водії везуть у Росію. Ті зізналися, що не знають, і представили довіреність від співробітника російського МЗС Сергія Сєдих, довідку з посольства Росії в Німеччині, що Сєдих повертається з відрядження в Росію, і копію його дипломатичного паспорта. У декларації, під якою стояв підпис працівника МЗС Сєдих, стверджувалося, що в машинах везуть особисті речі та кухонне начиння.

Тут у справу втрутився начальник відділу митниці Олег Прибор. Він зажадав у своїх підлеглих швидше пропустити мікроавтобуси з речами дипломата, бо до нього з таким проханням нібито звернувся працівник департаменту безпеки МЗС, який наполягав на якнайшвидшому пропуску мікроавтобусів через кордон.

На митний пост зайшов ще один працівник і попросив копії документів, які дали водії. Приблизно за півгодини всі формальності були залагоджені і мікроавтобуси пройшли далі. Але буквально через кілька метрів біля виїзного шлагбаума митниці їх знову зупинили, тепер уже працівники ФСБ, які наказали відігнати машини на спецстоянку для огляду. Особистих речей дипломата там не виявилося, зате знайшлася сотня посилок для різних фірм із ноутбуками, одягом, взуттям, запчастинами для автомобілів, а також 216 кілограмів срібла - заготовки для ювелірної компанії.

Але справу про контрабанду закрили за амністією. А з її одержувачів постраждала тільки ювелірна фірма, яка заплатила штраф в 3,5 млн рублів. Єдиною обвинуваченою стала працівниця митниці Олена Фоміна, яка не мала права пропускати вантаж за тими документами, що надали водії. Суд оштрафував її аж на 30 тис. рублів. Щоправда, заборонивши працювати на хлібному місці – на митниці. Сергій Сєдих відбувся легким переляком. Він стверджував, що в той час не був у відрядженні, нікому не давав доручення на транспортування і не заповнював декларацію. Паспорт, копію якого надали водії, був уже не чинним. Але до травня 2011 року Сєдих дійсно був аташе і третім секретарем групи економіки відділу внутрішньої політики та двосторонніх відносин посольства Росії в Німеччині, а зараз він працює на посаді першого секретаря посольства Росії в Білорусі.

Водії ж стверджували, що працюють на одну фірму і перевозять речі дипломатів регулярно, причому в більшості випадків - через Латвію. Затриманий на митниці вантаж вони отримували під стінами посольства Росії в Берліні. Машини були вже опечатані, а серед проводжаючих був Сєдих, а «один з працівників співробітників посольства, відповідальний за безпеку, проінструктував їх про маршрут руху, про заходи безпеки». У світлі цього інцидент у Себезькій митниці можна розцінити як спробу ФСБ (швидше за все, успішну ) взяти під свій контроль канал контрабанди, організованої міністерською мафією. Очевидно, сторони домовилися, раз Сєдих не постраждав.

Інший випадок провалу стався трохи раніше. Близько дев'ятої години вечора 10 серпня 2011 року латиські митники на прикордонному переході Терехово (це той же пропускний пункт, що і «Бурачки», але з боку Євросоюзу) зупинили два мікроавтобуси: Mercedes Benz і Volkswagen Crafter, які слідували з Берліна до Москви. У документах стверджувалося, що перевозяться речі дипломата, який повертається з тривалого відрядження. Митникам вантаж здався підозрілим. Вони оглянули його і з'ясували, що ніяких особистих речей там немає, проте є медикаменти (краплі, таблетки, ампули), зубні імплантати, автозапчастини, одяг, біжутерія, сумки, косметика, аксесуари та запчастини для мотоциклів, рекламні стенди, чоловічі та жіночі наручні годинник тощо. Митники справедливо вважали, що це комерційний вантаж і під захист Віденській конвенції не потрапляє. Водії оскаржили штраф у 357 євро, і один із них виграв справу в суді через суту формальність: довіреність на перевезення була виписана на пасажира-змінника, а активні дії, які повинні свідчити про порушення, здійснював не він, а той, хто був за кермом. Вилучене повернули, проте суд поставив запитання про порушення кримінальної справи, оскільки, «можливо, йшлося про діяльність групи осіб». Вантаж із другої машини врятувати не вдалося, бо у водія не було змінника, і списати правопорушення на нього не вийшло. В обох випадках машини належали берлінській фірмі Irgotrade GmbH. Виходячи з того, що пізніше, в березні 2012 року, ці машини благополучно минули латиську митницю, можна припустити, що з митниками Латвії фірмі теж вдалося домовитися.

А ось володіє фірмою Irgotrade GmbH, яка спеціалізується на перевезенні дипломатичних вантажів, Ірина Кузьміна-Ковальчук, рідна сестра Андрія Ковальчука, яка народилася, як і він, у селі Герца Чернівецької області, тільки п'ятьма роками пізніше. За свідченням водіїв, вона разом із працівниками посольства особисто контролювала відправку вантажу. І що дуже цікаво, як встановили розслідувачі з «Настоящего Времени», у квітні 2016 року Ірина разом із Андрієм побувала в Аргентині, що змушує підозрювати, що вона контрабандним шляхом не тільки косметику і годинник возить, а й щось біль серйозне і кримінальне. Коло замкнулося. Однак Іриною Кузьменко-Ковальчук російські слідчі поки не цікавляться. Українські ж друзі Ковальчука згадують, що під час зустрічей він представлявся працівником  ФСБ, надаючи навіть службове посвідчення і табельну зброю.

Постає закономірне запитання: чи могла складна контрабандна схема, розроблена братом і сестрою Ковальчуками, функціонувати без кришування з боку керівництва російського МЗС і ФСБ? Для думаючої людини відповідь очевидна.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments