Тягнути гуму
На одноманітні, дурні і риторичні питання, що стосуються мотивації Путіна, може бути запропоновано (а чому ні?) екзотичну відповідь. Навіщо ти, Путін, отруїв Скрипалів і повітря в Армянську? Навіщо захопив Крим зеленими чоловічками? Навіщо і за кого, ти, хлопче, воюєш у далекій Сирії? Навіщо, дурню, саджаєш за анекдоти і репости? Навіщо, коротше, робиш те, що викликає в оточуючих стійке олив'яне відчуття, що образ імперії зла приріс до російського лоба, як маска Квазімодо, й іншій не бувати?
Думаю, більшість, не подумавши, відповість: щоб утримати владу. А навіщо утримувати владу? Щоб не могли судити за скоєні злочини. Але навіщо треба було здійснювати так багато зовсім непотрібних злочинів, коли, на перший погляд, їх можна було не робити зовсім?
Але в тому-то і справа, що вчинення злочинів (як і утримання влади) було частиною того контракту, під яким, навіть якщо немає підпису Путіна (а його там немає, адже цей контракт був символічно-пневматичним), але виконати його Путін був зобов'язаний і виконає його до самого кінця, який у голці, а та в яйці, а яйце в качці-жарті.
Сенс контракту я б сформулював так: тягнути час. Путіна найняли для того, щоб він своїм безглуздим і довгим, як проводи, правлінням, що спотикається з самого початку на, здавалося б, непотрібних, немов защербини, злочинах (Курськ, Ходорковський, Беслан, Норд-Ост), тефлоновий Путін унеможливлював свій відхід і - тягнув час.
Навіщо? Відповідь на це питання пов'язана з тими, хто найняв його на цей пост чергового, який не може покинути свій пост інакше як у труні. Зрозуміло, що його найняв не Єльцин, а колективний Єльцин. А що таке колективний Єльцин? Це певний прошарок людей, які отримали, завдяки перебудові, приватизації та заставним аукціонам владу, тут же конвертовану в гроші, і власність, потенційно здатну конвертуватися у владу. Хоча не завжди.
Тому першою властивістю людей або прошарку суспільства, що найняли Путіна, було володіння зв'язкою влада-гроші. Сама можливість цієї зв'язки. А оскільки і перше, і друге було сумнівного походження, то саме цей прошарок був зацікавлений у тому, щоб ситуація, коли їх запитають, звідки, брат, перший мільйончик, була якомога далі з кожним днем набуття самого мільйона.
Зрозуміло, горезвісний прошарок згодом тільки множився за рахунок численних і різнокаліберних силовиків (полковників Захарченка), які змогли змусити поділитися багатіїв єльцинської пори і поставити на потік отримання корупційної ренти від усього, що вище за шкільний поріг.
Єльцинська еліта міркувала так: скільки, Валю, нам потрібно, щоб добігти до канадського кордону, а питання, звідки у тебе, друже, знайшлися бабки на купівлю першого заводу або нафтородовища в Сибіру, здавалося б просто недоречним. Як звідки? Так я вже забув, що мені дідусь Світозар Світозарович про це розповідав: там були якісь ваучери, дідусь, коли його НДІ накрився мідним тазом, стояв у метро з простягнутою рукою і купував ваучери у гультяїв за дві чорні волги. Тобто за дві півбанки. А коли накопичилося на перший заводик, купив другий і третій. Але взагалі рахувати гроші в чужій кишені неінтелігентно, вам не здається, молодий чоловіче? Минуло вже чверть століття з гаком, хто тепер пам'ятає або знає, як усе було.
Тобто до контракту спочатку входило щось на кшталт чверті століття з гаком, щоб питання про гроші, приватизації та перший мільйон звучало дикувато. Ви б ще запитали, чим моя прабабуся займалася до революції. Якої революції? Та революції 1905 року на Прісні, коли бабусю Марію заслали до Норильська шити рукавиці для дружин декабристів.
Думаю, на словах йому так і сказали: Вово, потягни час. Грій місце, воно твоє, ти його нікому не віддавай, бо інакше за жопу візьмуть усіх нас. А як ти будеш це робити - це твоє ноу-хау. Бери місце і нікуди не йди. Привчи богоносців, що ти вічний, як голка у примуса. І якщо тебе запитають: а ти чого тут, підорок, відсвічуєш? - ти роби таке обличчя, яке у тебе і так є, і говори з удаваним подивом другорічника перед інтегралом: а що, я нічого, я тільки примус лагодив.
Іти на злочини, які б згуртовували елітку-хвіртку і унеможливлювали зміну влади, навіть якщо це не було позначено в контракті, було неминучим, як погода за вікном. Як інакше прив'язати елітку до влади, як не зробивши її незмінюваною. Не владу лише, а всю елітку-аелітку.
Але зацікавленим у незмінності еліти був зовсім не вузький прошарок дуже багатих людей, значно ширше коло, що мало відношення до статків із сумнівним, непрозорим або незрозумілим походженням.
Власне, всі, хто придбав статки в єльцинсько-путінську епоху або зробив у цей період запаморочливу (або просто хорошу) кар'єру, виявилися зацікавленими в тому, щоб Путін тягнув гуму якомога довше.
Причому це зовсім необов'язково вузьколобі силовики і бізнесмени із двостволкою в товстій лапі типу Сєчіна. В жодному разі, сказала графиня. Навіть ті, кого з естетичних резонів від усіх цих злодійських пик пучило і мучило, як шанувальника прерафаелітів від ілюстрацій до книг Ломброзо, виявилися зацікавлені, щоб ця платівка у нас у дворі тривала вічно.
Тому що, крім грошей, разом з усією цією ідеологією Росії, що встає з колін, і нав’язливими рекламними кампаніями типу Грузії, Криму, репресій за пости і анекдоти, з усією цією мобілізацією наївного вузьколобого електорату, прийшло чітке розуміння, що цей електорат, як тільки повітря для надування гондона скінчиться, почне з енергією, що дорівнює радості від безпечного кримнашизму й успіхів на далеких рубежах у Сирії, різати всіх, у кого більше за один баян на правому плечі.
Тобто саме цей кримнашист з опухлим від пивасика обличчям і пузом і буде в перших рядах, щойно все почне тріщати по швах, різати та експропріювати все, що рухається. І оскільки страшний Дніпро за чудової погоди, так завдання: тягнути час, тягни, тягни антену, поки жили на чолі не луснуть - ось твоя російська ідея. Поки не понесуть тебе дружбани в широких капелюхах, довгих піджаках на лафетах.
Тому супровідним листом (і шрифтом петітом у примітках) було не тільки тягнути час до межі, але забруднити, зв'язати кров'ю і підписати на співучасть усіх, кого можна. Ти підтягуй тих, хто за Крим надто горлопанили, ти організуй якомога більше найбезглуздіших репресій за годинник патріарха, що відбився в небесах, ти поставляй хакерів, що без мила лізуть куди можна і не можна, ти тролів плоди як вошей в окопах першої світової.
Тобто, може, і не було таких слів у писаному контракті (як і самого писаного контракту), але коли в країні зростає прошарок, зав'язаний різнокаліберними злочинами (від інсайдерської інформації при приватизації до створення каруселей на виборах і підкупу училок з районних виборчкомів), то все рано чи пізно почне розростатися саме по собі. Тобі навіть немає потреби знаходити тих, хто буде катувати в тюрмах, підводячи до яєць динамо-машину, або вербувати відпускників для рейдів у Донбас, усе буде крутитися, розкручуватися по спіралі, саме. Як чарівна стрічка з капелюха Ігоря Кіо.
Вже давно все крутиться, що й не зупинити. А щоб не настала мить розплати, потрібно одне. Тягнути час. Тягнути час, як кабель у канаві. Щоб між минулим і майбутнім була така мить, щоб минуле поставало просто якимось сказанням про богатирів на килимах-літаках. Раз - і як блискавка з небес, висунулася рука доброї людини з російським паспортом і посипала в миску з пом'ятим краєм золотий дощ під назвою перший мільйон. Бачиш, Юро, я не був шпигуном, я збирав з миру по нитці для дуже законспірованих людей борги народів Африки Радянському Союзу. І коли я, купуючи і продаючи ці борги, зробив мільйонерами всіх цих дуже важливих і законспірованих людей, Петро Сергійович з колишнього комітету з взаємодопомоги ветеранів зовнішньої розвідки при товаристві радянсько-мозамбіцької дружби сказав мені на вухо: а ось те, що ми відмили з твоєю допомогою в Південному Сомалі, вклади у п'ять голландських банків на свій розсуд.
Ось так наш дідусь, вийшовши з парної, як Олександр Невський з Лаври, став мільйонером і ветераном комітету зовнішньої розвідки при товаристві дружби із зарубіжними країнами, але було це так давно, що я навіть пам'ятаю, що було спочатку: Хрущов почав садити кукурудзу на Колимі або Чубайс запостив свою благословенну приватизацію. Цього я вже, мій друже, не пригадаю.
І все тому, що Путін, був такий дрібний політичний діяч епохи переходу від комунізму для всіх до комунізму трудівників на галерах, сидів як укопаний на одному місці, труїв між іншим Скрипалів, за схемою, обкатаною на Литвиненку, щоб нас не ненавидів тільки Трамп золотоволосий, і садив у перервах на рекламу дівчинку Машу з Барнаула за риття поземного ходу між внутрішньою Монголією і малим Кремлем. І тягнув, тягнув гуму.
Зволікати - скільки в цьому слові злилося для слуху російського москвича і гостя столиці, цієї зигзиці на Яузі, скільки сенсу і подвигу, неміряних, як зарплата; хто її підрахує? Йому, дядьку Федоре, навіть на надгробку написали: той, хто тягнув гуму краще за інших. Поки білий світ не скінчився і не став у копієчку.
