Україна 2020: невеселі «картинки»
Складається враження, що у значної частини владних структур України наразі наявне чи то гостре весняне загострення політичного божевілля, чи то потужне прагнення замість серйозної роботи займатися піар-акціями. Але так чи інакше, громадяни країни змушені спостерігати події, які не вкладаються у рамки здорового глузду. Про «звитяжний» штурм спецназом ДБР (до речі, звідки він узявся?) музею Івана Гончара «День» вже писав, і телеканали та інформагенції розповідали – як завжди, з вельми відчутними розбіжностями у підборі фактів і їхніх оцінок. А чого варті діяння «копів» у Кагарлику, про що мас-медіа також широко писали? А «позиційні бої» між Генпрокуратурою й антикорупційними структурами, які ведуться в основному за допомогою, як то кажуть, «відосиків», тобто звинувачувальних і контрзвинувачувальних відео звернень? А діяльність сумнозвісного Печерського (як на мене, цілком заслужено давно вже названого «Печерним») райсуду у Києві? З іншого боку, то у центрі Києва невідомі вчиняють стрілянину, то юні хами у метро вільно б’ють двадцятирічного хлопця, який зробив їм зауваження за негідну поведінку, то в районі залізничного вокзалу «жителі Закарпаття» вчиняють чергову крадіжку, а нерідко – і грабунок із фізичним насильством, а славетна оновлена поліція робить вигляд, наче не сталося нічого надзвичайного (ну, побили когось у вагоні метро – та це ж просто хуліганство)… І біля музею Івана Гончара поліція просто спостерігала за тим, як без постанови суду й інших належних документів спецназівці висаджують двері до приміщення…
Але так чи інакше все супроводжується «рухомими картинками» – чи то телевізійними чи то поширюваними у соцмережах. Суцільні «картинки». І навіть Петра Порошенка на допит ДБР викликало за допомогою «картинок». Іншими словами, складається враження, що вся країна опинилася всередині нових сезонів серіалу «Слуга народу», а наше життя – то набір «картинок»…
Звичайно, насправді все не так. Але чи багато людей усвідомлює значення слова «насправді»? І чи дають собі звіт ті, хто прагне перетворити потік подій на нашестя «картинок» у серйозності наслідків своїх дій? Адже коли спецназ ДБР чхає на закон, створюючи потрібну «картинку» - мовляв, весна настала, посадки починаються, коли експрезидента викликають (за допомогою відео!) на допит у якесь дивне, за словами адвоката Голованя, приміщення, єдиною «чеснотою» якого є перебування у зоні відповідальності «Печерного» суду, коли Генпрокуратура звітує, що нарощує кількість справ проти колишнього глави держави (не надто переймаючись наслідками дій і бездіяльності як оточення чинного президента, так і його самого, - втім, це окрема тема), то в країні наростає зневага до закону як такого та до структур, які покликані забезпечити його виконання. Й напад «юних орлів» (чи «беркутів»?) у столичному метро на пасажира, що зробив їм зауваження, це, переконаний, подія, що має спільне світоглядне коріння з нападом спецназу ДБР на музей Івана Гончара.
…І ще одна невесела «картинка» - на перший погляд, ніяк не пов’язана з попередніми. Після тривалого карантину відкрився оновлений Київський зоопарк. У числі інших його відвідав колишній очільник Офису президента України Андрій Богдан; цю подію зафільмував і помістив відео у Facebook журналіст Роман Сухан. На відео впадає в око, зокрема, вельми безцеремонне поводження ексчиновника з «місцевим» козлом, на спині якого Богдан навіть спробував покатати свого собаку, з яким прийшов до зоопарку (це вже викликало обурення зоозахисників). Але мова про інше. На відео видно, що Богдан – без захисної маски та рукавиць, як і більшість відвідувачів. Як зауважив журналіст, «в зоопарку товпища народу. Про карантин точно ніхто не думає, особливо в довжелезній черзі в касу. Майже всі без масок». Агов, а де поліція? Де всі інші структури, відповідальні за порядок? Чи їм немає часу на виконання своїх головних обов’язків, вони дбають лише про «картинки»?
Загалом же бурхлива діяльність чинної влади, яка в основному зводиться до продукування «відосиків», нерідко на сумнівні теми, разом із бездіяльністю чи неефективною діяльністю структур, покликаних забезпечувати виконання законів і порядок у країні, мають наслідком воістину мізерний рівень довіри до можновладців, їхніх дій, закликів і настанов. Не тієї позірної довіри, що змальовують соціологічні рейтинги, а тієї, що вимірюється повсякденною і повсякчасною практикою. Нехтування масками та соціальними дистанціями у зоопарку – лише один, хоча і красномовний приклад (як і «рівень», що його наочно продемонстрував Андрій Богдан – донедавна фактично друга людина в державі, а зараз начебто один із претендентів на посаду столичного мера). Найстрашніше, що змінити ситуацію за допомогою голосувань (коли значна маса виборців або голосує «по приколу», або продовжує вважати, що живе у віртуальній реальності телесеріалу) навряд чи вже вдасться. А повертатися Україні зі світу «картинок» у реальність, часом брутальну та небезпечну, все ж доведеться. Втім, «картинки» куди небезпечніші за реальне буття…
